РОЗДІЛ 2
ЕСТЕТИЧНЕ ЯК Чинник ЕКОНОМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ
2.1. Естетичне в економічному просторі сучасного буття
Філософський аналіз економічної сфери життя суспільства повинен бути передусім
звернений на виявлення специфіки соціального буття. Економіка є не тільки
вироблення матеріальних умов існування, але й виробництво ідей і духовних
цінностей, символів і знаків. Більше того, економіка і є сферою людської
діяльності, у якій знаходить своє вираження весь потенціал людської особистості
(спрямовані якості, почуття прекрасного, духовність та ін.), є полем прояву
творчості й свободи.
Окремі аспекти соціально-філософського підходу до аналізу економіки
простежуються в різноманітних філософських та економічних теоріях (Аристотель,
Ф. Бастна, Епікур, Б. Спіноза). Більшості наявних концепцій властива та чи інша
форма однобічності. В одних випадках об’єктом аналізу переважно стає предметне
буття, а інтелектуально-духовне буття відділяється від нього, унаслідок чого
економічне життя постає як виробничий процес поза контекстом естетичних,
етичних, культурних складових цілісного людського існування.
В інших випадках відбувається розрив природних складових економічної сфери
життя суспільства на сферу споживання й сферу виробництва; в одних моделях
культивується нестримний попит як стимул економічної активності; у центрі інших
людей „перебуває виробництво, яке розуміється як матеріальна діяльність (тобто
виробництво речей) і недостатньо враховується нематеріальна діяльність: ці
підходи супроводжуються зазвичай ідеєю економічного росту як найважливішого
показника суспільного прогресу [250, с. 41]”.
Суть концепції, яку ми розвиваємо, полягає в подоланні вище названих
односторонніх принципів, у відновленні принципу цілісності людського буття,
який знаходить свою реалізацію в різних сферах суспільного життя під впливом
норм, що склались у соціумі, цінностей і зразків, що є принципово однаковими
для кожної з них.
Економіка – це особливий модус соціального буття; її своєрідність полягає в
безпосередньому зв’язку економічної галузі життя суспільства з природним
середовищем і технікою. Названі матеріальні чинники аж ніяк не становлять
сутності досліджуваної сфери буття, оскільки вони включені в духовно-моральний
контекст того чи іншого суспільства [77].
На наш погляд, одним з численних проявів глобалізації є формування загального
поля економічних відносин. Кожна людина, потрапляючи в зону дії цього поля,
починає підкорятися загальним законам економічної доцільності. Економічна
галузь життя суспільства є способом поєднання предметного й інтелектуального
буття, при якому, з одного боку, людські моделі господарювання структуруються з
тими чи іншими відступами в практиці, а з іншого боку, економічна реальність
постає потужним чинником формування умонастроїв цього суспільства. Необхідно
також відзначити, що економіка є такою стороною соціального буття, у якій
відбувається й розподіл його на індивідуальне буття з його орієнтацією на
споживання та колективне буття з його орієнтацією на виробництво, і їх
поєднання (форми того й іншого визначаються типом господарювання).
Для нас важливо відзначити, що нестабільність, невизначеність,
непередбачуваність існування людини в сучасному світі перетворюють адаптаційну
функцію мистецтва на найбільш актуальну, головна мета якої – гармонізація
відносин людини зі світом. Важливо ще й те, що мистецтво як „неусвідомлена
сповідь людства” є найбільш адекватною формою самовираження особистості, яка
миттєво реагує на зміни світовідчуття, стану людини й допомагає їй вижити в
критичних ситуаціях [237, с. 216]. Саме прагнення мистецтва здійснити в періоди
кризи свої адаптаційні функції сприяє підсиленню в ньому ірраціональних,
невербальних, інтуїтивних, ігрових, експериментальних, парадоксальних моментів,
за допомогою яких освоюється і виражається вся повнота духовного самопочуття
людини.
Людина включена в систему й особистих, і речових залежностей. Людина виділилась
з прямих зв’язків із суспільством, групою з іншими людьми, наявністю
опосередкованих умов своєї діяльності. Знаряддя й засоби відриваються від
індивідуальних форм буття людей, створюють особливі сфери життя суспільства.
Тому виробництво постає як сукупність речових умов, які забезпечують
самовідтворення буття людей. Людина як учасник економічного життя також постає
з речового боку, і навіть суспільні відносини, прийнявши форму опосередкованих
людських залежностей, набували речового характеру. Так відбулося „...
розкладення буття – на предметне буття й інтелектуальне буття [138, с. 63]”.
Обов’язкова умова існування особистості й суспільства, спосіб їх
природно-неприродного буття – взаємодія. Без взаємодії немає особистості.
Особистість – це взаємодія. Життя особистості – взаємодія, піднесення
особистості – теж взаємодія. Стосунки між людьми – взаємодія, функціонування
співтовариства – взаємодія, організація суспільства – взаємодія. Взаємодія –
саме буття людини, її реалізація.
При цьому відзначимо, що умови життя людини різноманітні: природні й
неприродні, матеріальні й духовні, речовинні й організаційні. Речі в економіці
рухаються й взаємодіють за формами діяльності людей. Насправді це не зовсім
так. Справа в тому, що виробництво речей – лише момент відтворення соціальних
форм. Перша метафізика виробництва виникла в економіці як в особливому вимірі й
особливому понятті, яке характеризує процес виробництва з погляду ефективності
насиченості його людськими силами й взаємодіями. Таке „насичення” виробництва
вплинуло й на людське мислення, саме економіка підвела людське мислення до
ро
- Київ+380960830922