РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІСКАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Податки та інші обов’язкові платежі, як предмет фіскальної діяльності
податкових органів
Нормальна податкова робота можлива лише за умови чіткого визначення предмета
фіскальної діяльності, який повинен бути стабільним, піддаватись чіткому
обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не
сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив. Предмет – це „річ, об’єкт у самому
широкому значенні, усе існуюче … що має індивідуальну форму” [115, с.360]. Слід
зазначити і те, що питання визначення предмета фіскальної діяльності є
дискусійним. Так, переважна більшість економістів XIX ст. наполягала на тому,
що її предметом може виступати лише чистий дохід платника. Вони виходили з
того, що рівні обов’язки щодо податкової повинності зумовлюють рівний
матеріальний тягар від цієї повинності [25; 27-29; 34; 40]. Наприклад
І.Х.Озеров під предметом фіскальної діяльності розумів „факти або предмети,
завдяки наявності яких податок сплачується, наприклад, земля, промисел,
особа...” [34, с.222-223].
У сучасних дослідженнях предмет фіскальної діяльності згадується лише в
поодиноких роботах, без належного аналізу його складників, спроби відокремити
від об’єкта та ін. Такий стан невизначеності багато в чому пов’язаний із різним
розумінням термінології та особистим баченням науковцями предмета фіскальної
діяльності.
Отже, вибір предмета - одне з найбільш дискусійних питань фіскальної теорії й
практики. Це підтверджує розвиток податкового законодавства України як
незалежної держави. До 1995 р. в Україні основним видом прямого податку з
юридичних осіб був податок на доходи, який пізніше було замінено податком на
прибуток. Це була чітко сформована позиція, яка випливала з фіскальної функції
податків і, очевидно, мала суттєві недоліки. По-перше, як об’єкт оподаткування
деякі елементи виділялися по декілька разів (наприклад, заробітна плата).
По-друге, з підприємства додатково вилучалися обігові кошти до бюджету, що
негативно позначалося на фінансовій стійкості і платоспроможності платників.
По-третє, не враховувалась також проблема сезонних підприємств, які
перераховували податки щомісячно, а реально отримували доходи, наприклад,
тільки восени (сільськогосподарське виробництво) [9, с.36-37].
Як відзначає В.Я.Литвиненко, „податки є частиною загальної фінансової системи
як держави в цілому, так і окремих її суб’єктів, вони виступають однією з
категорій ринкової економіки [21, с.136]. П.Т.Гега та Л.М.Доля зазначають, що в
„умовах ринкової економіки податки стають не тільки головним джерелом
формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін,
виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення
соціальної сфери” [62, с.70]. Для об’єктивного розуміння предмету фіскальної
діяльності яким, як ми визначили вище, в загальному вигляді є податок,
доцільним буде з’ясування його сутності. Першим поняття податок розкрив А.Сміт
у роботі „Про багатство народів” (1770 р.) За його словами „податок - це тягар,
що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і
порядок сплати” [42, с.34]. С.Д.Ципкін зазначав, що з правової позиції податок
означає, перш за все, платіж до бюджету [116, с.49]. Таку думку підтримують
П.С.Пацурківський, Р.О.Гаврилюк та ряд інших вчених, які відзначають, що
податок завжди сплачується в загальнодержавний або місцевий бюджети, а також
може розподілятися між ними [117, с.72; 118, с.69]. Іншої думки дотримуються
О.Горбунова та Н.І.Хімічєва, які розглядають податок як обов’язковий
індивідуально безоплатний платіж до бюджетів та до державних цільових, в тому
числі і позабюджетних фондів, який справляється з платників податків у
встановленому законом порядку та розмірах [119, с.181; 120, с.225]. Подібну
думку висловлює М.П.Кучерявенко, який зазначає, що податок може вноситись як до
бюджету, так і до цільового фонду [121, с.52].
На нашу думку, існуючу в науковій літературі дискусію із зазначеного питання
вирішує чинний Закон України „Про систему оподаткування”, в ст.2 якого
зазначено, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до
державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету
відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у
порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування [2].
До початку 90-х років ХХ століття існував чіткий поділ платежів на податки та
неподаткові доходи. Основна риса, яка дозволяла відділити податок від інших
платежів, пов’язувалась в першу чергу із переходом права власності, який
обов’язково мав місце при сплаті податку. В сучасних умовах формування
податкової системи, коли до сплати податків залучаються всі суб’єкти
господарювання, незалежно від форми власності, постає питання про розробку
нових критеріїв відмежування податку від інших платежів до бюджету. Як
відзначає Н.Ю.Пришва, поняття податку набуває більш „розмитого” значення [122].
Перелік таких платежів закріплено в статтях 14 та 15 Закону України „Про
систему оподаткування”. Це мито, державне мито, збір за забруднення
навколишнього природного середовища, збір за спеціальне використання природних
ресурсів, місцеві збори тощо.
Аналіз зарубіжного законодавства з оподаткування свідчить, що поняття податку
може застосовуватись в широкому і вузькому значенні. У широкому розумінні до
податку прирівнюють всі вилучення, які спрямовуються на фінансування публічних
витрат [123, с.4]. Це можуть бути і мито, і збори, і вне
- Київ+380960830922