РОЗДІЛ 2. КОМУНІКАТИВНІ ЗАСАДИ
КОНСТРУЮВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИНИ СВІТУ
2.1. Роль політичної комунікації у створенні політичної картини світу
Політика не існує поза людською діяльністю, поза різними способами взаємодії її
носіїв, поза комунікаційними процесами, що зв’язують, спрямовують та
забезпечують втілення інновацій у суспільно-політичному житті. Політична
комунікація виступає своєрідним соціально-інформаційним полем політики. За
влучним висновком дослідників М. Грачьова та І. Ірхіна, політична система
розглядається як занурена в інформаційний простір. Так, її комунікаційна
підсистема здійснює зв’язок елементів усередині політичної системи, а також
забезпечує зв’язок політичної системи з іншими соціальними підсистемами [67; с
119 - 122]. Її роль у політичному житті суспільства порівняна, за образним
висловом французького політолога Ж.-М. Коттре, зі значенням кровообігу для
організму людини [266; с.9, 112]. Політична комунікація являє собою сукупність
процесів інформаційного обміну, передачі політичної інформації, що структурують
політичну діяльність і надають їй нового значення.
У найбільш публічній сфері сучасного світу, якою є політика, комунікація багато
в чому визначає характер і зміст політичних процесів, оскільки самі відносини
влади та впливу ґрунтуються на комунікації між індивідами та соціальними
групами. А в сучасних демократичних політичних системах, що декларують
прихильність принципам народного суверенітету, вибірності органів влади та
місцевого самоврядування, прозорості державної влади та її взаємодії з
громадянським суспільством, колегіальності прийняття важливих політичних рішень
тощо, політична комунікація виходить на провідні позиції.
Визначну роль комунікації в усіх сферах життя сучасних суспільств, у тому числі
в політичній сфері, обумовлюють і революційні технічні та технологічні
досягнення в галузі електронного зв’язку, які звели нанівець великі
територіальні відстані між учасниками спілкування та зробили миттєвою швидкість
передачі інформації. Інформація в цій ситуації перетворилася у важливіший
ресурс поряд із сировиною та виробничою базою, а вчасне її отримання стало
важливою умовою здійснення будь-якого проекту в будь-якій галузі.
Крім того, нові досягнення, особливо щодо засобів масової інформації (ЗМІ)
відкрили можливість впливу на формування та трансформацію ціннісних систем
індивідів і, як наслідок, на їх сприйняття політичного світу та певний зміст їх
політичної поведінки. З одного боку, ЗМІ роблять політичний процес та його
учасників максимально прозорими та зрозумілими, але з іншого, – за допомогою
певних технологій маніпулюють свідомістю індивідів, формуючи специфічну
політичну картину світу [151; с.46 - 50].
Під політичною картиною світу традиційно розуміється сегмент об’єктивного
світу, пов’язаний з відносинами між соціальними групами щодо проблеми
завоювання, утримання та використання влади, і який існує незалежно від волі та
уявлень окремої людини. Сьогодні говорити про існування політичної картини
світу незалежно від волі та уявлень індивідів уже неможливо, оскільки сама ця
картина стає предметом безперервного конструювання в процесі комунікації [118;
с.82 - 85]. Наявний зв’язок об’єктивної та суб’єктивної складових частин
політичної реальності відзначає Д. Яковлєв [257], який розуміє її як
інтерпретований у феноменологічній парадигмі творений та відтворений світ
політики.
Поняття політичної картини світу містить як об’єктивну, так і суб’єктивну
складові частини. Тобто з одного боку, елементи цієї картини існують незалежно
від людської уяви про неї. Однак відтворення цієї картини у свідомості кожного
з індивідів уже спирається на його суб’єктивні якості: цінності, орієнтації,
настанови тощо відносно політики. Таким чином, об’єктивна політична реальність
надає відповідний «матеріал», який переноситься в символічне поле політичної
комунікації і стає надбанням індивідуальної свідомості, де трансформується
відповідно до внутрішніх структур людської свідомості та набуває для індивіда
рис інтегрованої політичної картини світу. Таке розуміння терміна «політична
картина світу» відповідає висновку дослідника В.Кривошеїна, який визначає
поняття картини світу як «інваріант, ієрархічно організовану систему
світоуявлень, що формує ставлення людини до світу, задає її норми поведінки», і
наполягає на розгляді цього поняття тільки в контексті індивідуальної
свідомості, бо «на соціальному рівні картина світу набуває ознак парадигми й
може застосовуватись лише як метафора» [119; с.122]. На думку дослідника, ця
картина створюється кожним індивідом як засіб власної діяльності, творчості,
поведінки та містить «ієрархічно організовану сукупність архетипного, буденного
та спеціалізованого шарів, що накладаються один на одного» [119; с.134].
При вивченні процесу створення політичної картини світу ми виходимо з його
подвійної суб’єктивно-об’єктивної природи [130; с.17 - 19]. Суб’єктивний
елемент цього процесу полягає у сприйнятті та відтворенні цієї картини світу у
свідомості окремих індивідів. А об’єктивний – у відповідних для цього
сприйняття та відтворення політичної картини світу діях індивідів, наочний вияв
та наслідки яких мають цілком об’єктивну природу щодо кожного конкретного
індивіда. При цьому необхідно мати на увазі, що об’єктивні результати тих чи
інших дій учасників політичного процесу можуть отримати власну «реальність»
тільки в межах символічного простору політичної комунікації. Тобто вони можуть
стати реальними та об’єктивними, якщо знову ж таки інформація про них, яку
отримає індивід, буде відповідати його очікуванням
- Київ+380960830922