РОЗДІЛ 2
РЕЦЕПЦІЯ СТИЛЬОВОЇ ПАРАДИГМАТИКИ РОМАНІВ А. МЕРДОК
2.1. Специфіка сприйняття романного тексту в перспективі проблем рецептивної
поетики
Дослідження природи художнього твору, зважаючи на естетику його сприйняття,
звичайно ж потребує специфічного категоріального апарату та особливих
методологічних принципів. Такі принципи розроблялися в межах різних теоретичних
дискурсів: семіотики, структуралізму, інформативної та лінгвістичної теорій
комунікації, теорії психологічного сприйняття, соціології літератури та історії
культури тощо. Базовий поняттєвий арсенал, яким послуговувалися при дослідженні
рецептивних процесів, (зрозуміло, що варіативні розбіжності властиві кожному із
зазначених методів), попри все, є умовно спільним, завдяки залученню до сфери
дослідження читача та його відношення до твору. Ця спільна теоретична база для
дослідження феномена рецепції створилася як результат "міжпредметних зв’язків"
або ж унаслідок компілятивного запозичення окремих фрагментів з інших
концептуальних надбудов: герменевтики, феноменології, структуралізму тощо, що
дає підстави розглядати рецептивну естетику назагал не лише як літературний,
але й як філософський дискурс.
Отже, у цьому підрозділі обмежимося стислим оглядом історії питанння,
уточненням і коментуванням функціонально важливого для данної роботи
категоріального апарату, презентуємо власну позицію щодо розуміння феномена
рецепції.
Історичний поступ естетичного сприйняття як філософської проблеми [22
О.В. Червінська розглядає історію питання, спираючись на "продуктивну
функціональність сприйняття" [208, с. 4-9]; енциклопедична довідка стосовно
рецептивної естетики докладно дана А.В. Драновим [209, с. 127-138].]
починається за часів античності (зокрема, сприйняття мистецтва, поезії в
діалогах Платона), фрагментарно простежується у ХVІІ ст. (перцепція та
аперцепція Г.-В. Лейбніца), набирає сили у ХVІІІ – поч. ХІХ ст. (А.Баумгартен,
І. Кант, Гегель) [208, с. 4-7]. Та як фундамент сучасної теорії сприйняття та
інтерпретації ця проблема постає з поч. ХІХ–ХХ ст. завдяки дослідженням у
галузях феноменології: йдеться, зокрема, про принцип "інтенціональності"
(Ф. Брентано, Е. Гусерль, Р. Інгарден [239]) [209, с. 128-129], герменевтику
Ф. Шлейєрмахера [210], "розуміючу психологію" В. Дільтея [211, 212],
"онтологічну герменевтику" М. Гайдеґґера та Ґ.-Г. Ґадамера [72a, 213, 214]),
російський формалізм [118, с. 715], празький (Ф. Водічка, Я. Мукаржовський)
[209, с. 130] та французький ("іманентні стуктури" Ж. Женета [225, с.150])
структуралізм.
Проте власне "зміна наукової парадигми" (Г.Р. Яусс) в естетиці відбулася саме
завдяки дослідникам "констанцської школи" (Г. Вайнріх [215], Г. Яусс [216-219],
В. Ізер [220-223], Р. Варнінг [224] та ін.). "Зміна" полягала у відмові від
"іманентної естетики сприйняття" художнього твору як автономної цілісності, що
мотивувалося неможливістю реалізації художнього твору без сприймаючого суб’єкта
– реципієнта [219, с. 327]. Хоча окремі науковці і не вбачають у цьому "зміни
парадигми", наголошуючи лише на "зміщенні акцентів" дослідження [226, с. 159],
зокрема Манфред Науман, який, однак, також визначає сприйняття як "зустріч
твору у вигляді письмового тексту та сприймаючого суб’єкта у вигляді читача"
[226, с. 92]. Зрештою, твір вже не може розглядатися автономно [23 Г.Р. Яусс та
В.Ізер розгорнули концепцію інтерпретації як "відповідності" читача та твору.
], як "річ-у-собі", а розкривається лише "як елемент взаємодії з реципієнтом"
[234, с. 253], або ж "споживачем" (читачем) [229, с. 26].
За М.П. Стафецькою, до "акту споживання" твір є лише можливістю реалізації. Він
існує "як матеріалізований знаковий код, як потенційний смисл, що потребує
актуалізації, але не як художня цінність" [234, с. 253]. "Цінність" та
"розуміння"– "дві крайні точки, між якими пролягає поле інтерпретацій" [209,
с. 6] – це головні принципи герменевтики. Теорія рецепції конкретизує їх у
такий спосіб, що справжня цінність художнього твору конституюється лише завдяки
акту його сприйняття. Е.А. Цурганова зазначила, що рецептивна естетика доповнює
наведені герменевтичні принципи історичним та соціальним контекстами, адже в
кожному "розумінні" беруть участь попередні сприйняття твору [209, с. 202].
Завдяки своєму безпосередньому зв’язку з філософією, моралю та іншими формами
суспільної свідомості, художня література здатна здійснювати "світоглядний
вплив на особистість" [228, с. 17]. Ось чому прихильників рецептивної теорії
цікавить весь спектр системи взаємовідносин "автор-твір-читач", зважаючи на її
дворакурсність: естетичне сприйняття та естетичний вплив [24 Поняття "естетика
впливу", запроваджене Г. Вайнріхом, використовується дослідниками
"констанцьської школи" для позначення методологічного принципу аналізу
літературного твору з погляду закладеної в ньому "ролі читача" [215, с. 28].].
"Сприйняття" ("Rezeption") та "вплив" ("Wirkung") [227, с. 72] вказують на
двосторонній характер взаємовідносин читача з твором. Твір, впливаючи на
читача, водночас залишається підвладним йому (його інтерпретаціям). Водночас
читач, як суб’єкт рецептивних відносин, попри все, виступає об’єктом впливу
інтенцій твору [226, с. 109]. У цьому контексті роль автора також має подвійне
значення: з одного боку, теж будучи читачем, він виступає об’єктом впливу
творів минулого; з іншого, як письменник, власними творами формує естетичну
свідомість своїх читачів. Ось чому, за переконанням Ю.Б. Борєва , кожен
художній твір "двояко вплетений в історичну традицію: як із боку сприйняття
читацькою аудиторією, так і з боку історичного формування е
- Київ+380960830922