Вы здесь

Теорія поліархії Р. Даля: концептуальні засади та практика.

Автор: 
Ліпковська-Надєїна Наталія Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000360
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ ПОЛІАРХІЇ Р. ДАЛЯ: СУТНІСТЬ ТА УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ В ПОЛІТИЧНУ ПРАКТИКУ
2.1. Демократія як регулятивна ідея поліархії
Складність дослідження теорії поліархії Р. Даля полягає не лише в розрізненості
робіт самого мислителя, але й наявності багатоманіття методологічних підходів
до її дослідження. Серед нечисельних україномовних досліджень теорії поліархії
ми можемо чітко зафіксувати ті методологічні настанови, якими керувались
дослідники, що стали певними критеріями систематизації та теоретичної
реконструкції поглядів вченого. З-поміж них можна виділити біографічний підхід,
сутність якого полягає у висвітленні послідовності розвитку теорії поліархії у
її зовнішній визначеності. Такою зовнішньою визначеністю виявляється перебіг
життя самого Р. Даля, хронологічна послідовність виходу у світ його робіт.
Таким критерієм для систематизації і висвітлення теорії поліархії
американського науковця користуються такі дослідники як Т. Грозіцька, Н.
Скоблик.
Безперечно, біографічний критерій має певний евристичний потенціал і багато в
чому прояснює ту предметно-проблемну єдність творчості Р. Даля, яка охоплює все
його творче життя. Однак, на нашу думку, схопити саму ідею, яка постає
системоутворюючим принципом теорії поліархії вченого, можна лише при
застосуванні комплексу методів, які не тільки виявляють зовнішній перебіг
подій, а й звертаються до внутрішньої логіки розвитку цієї теорії. Цілком
зрозуміло, що зовнішня сторона розвитку будь-якої теорії, вчення, концепції
далеко не завжди співпадає з логікою саморозвитку певної ідеї, яка постає
об’єднуючим началом, внутрішньою визначеністю самої доктрини. Історія філософії
та історія політичних учень дають нам велику кількість прикладів цього. Багато
видатних політичних мислителів запам’яталися людству лише певною ідеєю, яка не
завжди виникала на початку їхньої творчості і розвивалася упродовж подальшого
творчого життя, а могла виникнути у, на перший погляд, нерезонансній роботі,
яка могла бути не помічена сучасниками, але визнана за основну і найважливішу
наступними поколіннями. Так само не завжди підсумкові роботи видатних
мислителів сьогодні мають найбільшу цінність. Для ілюстрації цієї думки
звернімося до оцінки творчості видатного німецького філософа І. Канта. На
сьогоднішній день відомо всім, що докритичний період творчості мислителя був
важливим, але зовсім не вирішальним для самореалізації І. Канта і актуальності
його філософських та соціально-політичних ідей сьогодні. Найяскравіша робота І.
Канта – „Критика чистого розуму” побачила світ тоді, коли сам мислитель був у
достатньо похилому віці. І сьогодні важко сказати про те, що ідея критичної
філософії зароджувалась у попередніх роботах І. Канта. Так само важко сказати,
що його підсумкова робота – „Антропологія...” сьогодні оцінюється як така, в
якій найбільшого, найконкретнішого розвитку набувають провідні ідеї видатного
мислителя.
Виникає закономірне питання: як можлива така критична реконструкція теорії
поліархії Р. Даля, яка б, з одного боку, не нівелювала біографічний перебіг
його життя, а з іншого боку, – не робила б його принципом, системоутворюючою
основою всього дослідження. Відповідь на це запитання можлива лише за умов
певного абстрагування від зовнішніх умов розвитку теорії вченого. Метою цієї
процедури є виявлення внутрішніх логічних детермінант розвитку теорії
поліархії, яке можливе при виявленні основної ідеї цієї теорії, яка незалежно
від хронологічно-біографічних подій, розвивається від своїх абстрактних форм до
конкретних. Виявлення цієї ідеї – непросте завдання, оскільки ставлячи його ми
потрапляємо до парадоксальної ситуації. З одного боку, щоб виявити таку ідею,
потрібно вже наперед реконструювати сутність теорії поліархії Р. Даля. А з
іншого боку, сама ця реконструкція неможлива без попереднього встановлення
ідеї, яка була б покладена в основу систематизації та виявлення сутності теорії
поліархії американського науковця. Проте, фіксація даної суперечності постає
для нас лише першим кроком для її зняття.
Справді, ідея як форма мислення є такою цілісністю, тотальністю, яка
процесуально поєднує в собі всі елементи вчення. Але це ідея в її конкретній
формі. В абстрактній формі ідея постає принципом, початком, в-собі-буттям цієї
цілісності, тотальності, яку являє собою теорія [50, 82-83]. Розвиток тут
розуміється як процес розгортання в-собі-буття в для-себе-буття. Тому ми
прагнемо почати теоретичну реконструкцію сутності та еволюції теорії поліархії
Р.Даля з виявлення ідеї, але ідеї не в її для-себе-бутті, а ідеї у її
в-собі-бутті. Таким в-собі-буттям ідеї в методології науки є принцип, який
виявляється системоутворюючою основою як розвитку самого вчення у його
внутрішній визначеності, так і його критичної реконструкції.
На нашу думку, такою ідеєю, системоутворюючим принципом теорії поліархії Р.
Даля є ідея розрізнення сущого і належного. Попередньо варто зазначити, що дана
ідея у творчості мислителя не є копією, запозиченням розуміння цієї проблеми у
світовій філософській та політологічній думці, а представлена у оригінальній
авторській формі, яка найбільш повно і всебічно дозволяє висвітлити той
предмет, який ми сьогодні назвали б демократією та демократичними процесами.
Безперечно, у своїх роботах Р. Даль не забуває про те, що подібне розрізнення
було предметом рефлексії найвидатніших представників філософської та політичної
думки.
Принципове розрізнення світу сущого і світу належного в теоретичній формі ми
можемо зустріти у роботах І. Канта, Й. Г. Фіхте, Ф. В. Шеллінга, Г. В. Ф.
Гегеля, Л. Фоєрбаха і навіть К. Маркса. Ця проблема продовжує обгово