РОЗДІЛ 2
АКЦЕНТУАЦІЯ КАРНАВАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ У ТВОРЧОМУ СТИЛІ ЛІТУГРУПОВАННЯ
“БУ-БА-БУ”
2.1. Бубабу як поліфонічно-карнавальний стиль літератури
Синхронічний та діахронічний підходи до розгляду творчої діяльності поетичної
групи “Бу-Ба-Бу” дозволяють не лише виявити традиційні та новаторські елементи,
а й виокремити бубабу як поліфонічно-карнавальний стиль художньої літератури.
Як зазначалося в першому розділі, для культурно-історичної ситуації другої
половини 80-х років ХХ століття “Бу-Ба-Бу” було цілком новим незвичним явищем у
багатьох аспектах. По-перше, за визначенням літературного критика А. Макарова,
це було перше літугруповання після 20-х років. (Фактично “ЛуГоСад” з’явився
раніше (у 1984 році), але спочатку це була група студентів-філологів, що не
ставили перед собою якоїсь “зовнішньої” мети, тоді як “Бу-Ба-Бу” одразу
задекларувало факт свого виникнення й підтверджувало його спільними акціями, що
й дало підстави А. Макарову саме їх назвати першими.) По-друге, поетичні акції
“Бу-Ба-Бу” відрізнялися від традиційних на той час творчих вечорів
невимушеністю, живою бесідою зі слухачами, синтетичністю у використанні різних
видів мистецтва та певною провокативністю. По-третє, поезії Ю. Андруховича, О.
Ірванця та В. Неборака представили новий стиль, що відзначається відсутністю
будь-яких ієрархій і табу, відвертістю тем, художніх образів, мовних засобів.
Коли ж розглядати дане угруповання в контексті всієї української літератури, то
“Бу-Ба-Бу” не є чимось оригінальним, воно стало логічним продовженням традицій
мандрівних дяків, Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка,
модерністів, неокласиків, футуристів, шістдесятників. У своїй творчості
бубабісти активно використовують і надбання світової літератури, зокрема бароко
та постмодернізму.
В літературі бароко проявилося найбільше в поезії, хоча його риси помітні також
у шкільній драматургії, зокрема інтермедіях і вертепі, та ораторській прозі.
Для літературного бароко характерним було захоплення зовнішньою обробкою творів
(писання віршів у вигляді певних фігур (хреста, зірки, серця, яйця тощо) або з
таким набором слів, що їх можна було читати з однаковим результатом зліва на
право і навпаки), прагнення до вишуканих стилістичних ефектів, ускладнених
символів і алегорій. Подібні риси зустрічаємо й у бубабістських поезіях Ю.
Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака. Їхнім творам притаманне використання
тих же засобів комічного, що й у літературній спадщині мандрівних дяків,
зокрема інтермедіях та вертепах: невідповідність форми змісту, використання
натяку, дотепу, популярних народних висловів, змішування офіційного стилю з
просторічними елементами, вживання живої розмовної мови тощо.
Зважаючи на вищесказане, надалі ми звертатимемо увагу на ступінь новаторства й
традиційності в поетичній творчості “Бу-Ба-Бу”.
Власне естетика “Бу-Ба-Бу” збігається з естетикою Карнавалу, якої бубабісти
спочатку дотримувалися інтуїтивно. Їхнє знайомство з працею М. Бахтіна
відбулося дещо пізніше, коли критики почали зараховувати їхню творчість до
сміхової культури. Але вибір саме цієї естетики виявився невипадковим. У 80-ті
роки ХХ століття в мистецькому середовищі починає складатися ситуація
двосвімтовості (термін М. Бахтіна, [27, с. 10]), подібна до подвійного аспекту
сприйняття світу й життя людини доби середньовіччя та Відродження. Авангардне
образотворче мистецтво, творчість музичних гуртів (“Брати Гадюкіни”, “Сестричка
Віка”) та окремих виконавців (А. Миколайчук, Тризубий Стас), народні анекдоти,
що набули неабиякої популярності за часів гласності та “перебудови”, суттєво
відрізнялися від офіційної культури, а інколи навіть протиставлялися їй. Вони
представляли зовсім інший, народний, неофіційний і часто сміховий погляд на
життя окремої людини, стосунки, на державні й суспільні проблеми. На загальному
громадському рівні двосвімтовість формувалася під впливом Чорнобильської
катастрофи, яка втілила, на думку Т. Гундорової, “антитоталітарні настрої,
породивши нечуваний спалах анекдотичної творчості” [57, с. 28]. І якщо естрада
протистояла хоча й продержавницькій, але виключно мистецькій сфері, то “анекдот
стає мінінаративом, спрямованим проти публічного радянського маскараду й
офіційної брехні, проти ідеології” [57, с. 28]. Таким чином, до середини 80-х
років минулого століття культура виявилася розділеною на два табори, давніший
із яких продовжував висловлювати державне, а точніше партійне бачення світу в
традиційних формах, а “молодий” – народно-сміхове, що, набуваючи масовості,
наприкінці 80-х – початку 90-х перетворюється на загальнонаціональний карнавал.
Отже, сміхове начало почало домінувати у формуванні як самої точки зору, так і
засобів її вираження. Бубабісти своїм виникненням і обраною естетикою
передбачили подібну ситуацію і навіть випередили її, оскільки створення
“Бу-Ба-Бу” відбулося не лише на рік раніше за Чорнобиль, але й передувало
квітневому пленумові ЦК КПРС 1985 року, на якому було проголошено курс на
“перебудову”. Таким чином формування ситуації постійної святковості (чим за
своєю суттю є Карнавал) було цілком природним і своєчасним з огляду на початок
державної кризи.
До 1989 року карнавальна ситуація в Україні розвивалася повільно й переважно на
“побутовому” рівні, що актуалізувався з початком гласності в 1987 році, і лише
з появою фестивалю “Червона рута” карнавальність охопила й мистецьку сферу
життя. У літературному середовищі на той час чи не єдиними виразниками
карнавальної естетики були бубабісти. При цьому стиль самого угруповання не
обмежувався карнавальністю, оскільки теорія М. Бахтіна не мала визначальної
ролі при його виборі, а ли
- Київ+380960830922