РОЗДІЛ 2
ХУДОЖНЯ ТРАНСФОРМАЦІЯ ІСТОРИЧНИХ МОДЕЛЕЙ СВІТУ
2.1. Правда історична і правда художня: історична дійсність та різні прийоми її інтерпретації в усній та писемній словесності
Особливу увагу науковців завжди привертали твори художньої літератури, в яких відображались події історичного минулого, постаті видатних політичних та культурних діячів історії. Тому жанр історичного роману - один з найпопулярніших у художній літературі.
У ХІХ ст., коли жанр історичного роману тільки формувався і узаконювався в літературі, побутувала думка про те, що він є наслідком синтезу мистецтва і науки, тому не має права функціонувати як самостійний жанр літератури. Проте згодом історичний роман накопичив власні жанрові та специфічні ознаки, які, "наче додаткові відгалуження в несучій романній конституції не змінюють суті і призначення споруди, але надають їй своєрідного вигляду" [55, 15]. Перш ніж розпочати з'ясування жанрової специфіки сучасного історичного роману, спробуємо визначити, що ми розуміємо під терміном "жанр".
Однією з особливостей сучасної літератури на історичну тематику є те, що досить часто письменники характеризують твір власним визначенням його жанру чи жанрового різновиду. А жанрове визначення твору - один з найважливіших регуляторів естетичної комунікації. Французький дослідник П. Колер порівняв жанри з "контрактами між виробниками і споживачами мистецтва" [23, 28]. Ця позиція підтверджується тим фактом, що більшість жанрових концепцій спирається на комунікативну функцію жанру, яка полягає в тому, що автор враховує очікування читача і навіть "замовляє" його, певним чином (тобто не задовольняючись традиційним) визначаючи жанр свого твору [146]. Так визначається горизонт очікування, тобто встановлюється напрям, у якому має рухатися читач для розуміння та індивідуального прочитання тієї авторської ідеї, яку письменник заклав у свій твір.
Щодо поняття "жанр" у теорії літератури існують термінологічні різночитання. Так, Л. Тимофєєв усю різноманітність літературних творів поділив на роди (епос, лірику, драму), види (роман - вид епосу), жанри (історичний роман - жанр роману).
Продовжуючи думку, він зазначає, що "точна термінологія тут ще не встановлена. Часом жанром називають види, інколи термін "жанр" означає те, що називають родом, тобто епос, лірику і драму" [128, 344]. Далі він вказує на застосування двох термінів: "жанр" у значенні "рід" і "жанрова форма" у значенні "вид".
А. Ткаченко [129] вказував на те, що приблизно з 20-х років ХХ ст. у триступеневий поділ рід - вид - різновид вклинюється термін жанр (виділення не наше - Н. Щ.), причому застосовують його в усіх трьох позиціях.
Авторам "Загального літературознавства" більш логічною видається триступенева родожанрова класифікація: рід - жанр - жанровий різновид. Рід - це "спосіб вираження" художнього змісту, а жанр - це "історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка перебуває в постійному розвитку та збагаченні" [29, 203]. Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і так далі.
Ми вважаємо доцільним розглядати роман як жанр, а історичний роман - як один із жанрових різновидів зі своїми видами та підвидами, до великої кількості яких привели різнокритеріальні принципи (змістовно-тематичний, тональний).
Відомим є той факт, що роман - це продукт не нашого часу, він існував і раніше в літературній історії людства. Але "не в чистому вигляді - у вигляді деякого рафінованого роману взагалі, а як одна зі своїх модифікацій: античний, рицарський, готичний..." [118, 150]. Оновлення методологічних основ літературознавства, перехід його на позиції об'єктивного історизму зумовили глибоке дослідження історії і теорії жанрів з метою адекватного осмислення літературного процесу і літературних текстів.
Жанрові дефініції творів урізноманітнилися і створили проблеми для дослідників творчості появою зразків складної міжжанрового проникнення, змішування різних видових ознак твору.
Роман важко класифікувати. "Вивчення роману, як жанру, відрізняється особливими труднощами, - пояснював М. Бахтін, - це зумовлено своєрідністю самого об'єкта: роман єдиний незавершений і неготовий жанр. Жанроутворюючі сили діють на наших очах: зародження і становлення романного жанру відбувається при повному світлі історичного дня. Жанровий кістяк роману ще не затвердів, і ми не можемо передбачити всіх його пластичних можливостей" [17, 447]. "Незавершеність" і "неготовність" асоціюються найбільше з тенденцією до появи нових типів роману (А. Есалнек).
На сьогодні маємо не одну модифікацію, а декілька: автобіографічний, біографічний, готичний, детективний, історичний, крутійський, науково-фантастичний, пригодницький, соціально-побутовий, тенденційний, роман у віршах, фантастичний, філософський [103]. Б. Томашевський заявляв, що "...ніякої логічної і твердої класифікації жанрів зробити не можна. Їх розмежування завжди історичне, тобто справедливе лише для певного історичного моменту; крім того, їх розмежування відбувається зразу по декількох ознаках, причому ознаки одного жанру можуть бути цілком іншої природи і логічно не виключати одна одну" [131, 162]. Деякі жанри сягають своїм корінням далекого минулого, античності, а інші з'явилися в наш час. Форми багатьох романів сучасності неоднозначні, вони постійно змінюються, а в зв'язку з цим з'являються нові жанрові модифікації, виникають різноманітні варіанти "нового роману".
Історичний роман у світовому літературознавстві розглядався і як самостійний жанр, і як жанровий різновид. Не можна не погодитися з думкою В. Оскоцького, який не визнавав історичний роман жанром, а відносив його до жанрового різновиду, розуміючи під цим певну тематичну галузь роману як такого: "Називати його жанром (історичний роман. - Н. Щ.), можна лише в тому умовному й неточному літературознавчому знач
- Київ+380960830922