РОЗДІЛ 2
СЛОВА-РЕАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ
2.1. Номени матеріальної культури
У лексичному складі кожної мови є свої специфічні слова, які можуть бути схарактеризовані як у різних аспектах, так і за різними показниками, а саме: за допомогою зіставлення чи паралельного розгляду їх у близькоспоріднених мовах. Українські та російські народні казки дуже близькі за сюжетами, образами, мотивами, композицією, але мова казок є національно специфічною, адже через призму її лексичного складу відтворюється історія, культура, світогляд народу. Як зазначають В.С. Ващенко та А.М. Поповський, "лексична система кожної мови як цілісна організація слів виразно виступає при порівнюванні у своєму самобутньому самовизначенні з іншомовною лексичною системою взагалі або в окремих її складниках" [34, с. 3].
У передмові до українських народних казок Г.С. Сухобрус зазначає: "Народні казки неминуче відбивають моменти історії, географії, побуту, мови та психології кожного окремо взятого народу. Отже, подібність казкового епосу у різних народів не виключає його національної специфіки" ?246, с. 5?. Л. Бараг, порівнюючи певні мотиви й сюжети слов'янських казок, указує на важливість дослідження національної специфіки казкової оповіді ?9, с. 73?. М.В. Новиков наголошує на тому, що національні особливості виявляються і в стилі, і в описі довкілля, природи, на тлі якої діють герої ?186, с. 248?. На думку Л.М. Дяченко-Лисенко, казка набуває власне національного характеру, коли йдеться про конкретні реалії, наприклад, назви рослин, кулінарні вироби, страви з рослинним компонентом, групу власних онімів тварин і т. п. [85, с. 21-22].
За Л.Ф. Дунаєвською, національні особливості казок зумовлені їх ідейно-тематичними та художніми нашаруваннями, специфікою художнього розвитку персонажів та історичною обумовленістю певних образів - Козак Мамарига, Чабанець, впливом народної символіки та обрядів на стиль ?80, с. 18?.
Національна специфіка мови УНК виявляється через наявність великої кількості слів із національно-культурним компонентом, які представляють матеріальну й духовну культуру українського народу. В українській народній казці сконцентрована сфера селянського життя. У ній царі та князі часто живуть у хаті: "Королівська дочка визирає з хати" (Чуб., 89); "цар прийняв його в свою хату" (Чуб., 226). Для царя важливо, чи добрими будуть його сини господарями. На запитання батька: "Сину мій любий, щоб із цих трьох дубів було?" Син відповідає: "А що ж, - каже, - батечку? Була б із них добра комора, а якби попилять, то гарні дошки були б". "Ну, - каже, - синку, ти будеш хороший хазяїн" (Дунаєв., 101). Цар дає згоду на одруження сина з простою дівчиною, побачивши вишитий рушник (Кул., 10). У мові казки знаходимо все, що притаманне українській культурі, побуту: сизоперих голубів на весільному торжестві (Дунаєв., 210), калинову сопілку, що бере за душу "словами" (Кул., 21), бандуру, гра на якій змушує лисичку вийти з нори (Возн. ІІ, 4), навіть образи "злотворців" описані в народному дусі. Якщо, наприклад, у російських казках, як зазначає В.Я. Пропп, змій завжди істота багатоголова і не володіє й не користується в бою зброєю ?205, с. 216-247?, то в УНК у змія "меч на три сажні залізний чи стальний, як ударить він Чабанця ним, так меч на шматки і розскочивсь" (Дунаєв., 100), "змій так і летить, тільки уси покручує" (Чуб; 420), "а змій той проклятий да перекинувся парубком, таким хорошим, що й надивитися на нього не можна і очей відвести не можна" (Чуб., 143), "зміївни хустки гаптують, а стара змія на печі лежить" (Дунаєв., 130), "зміївни посідали втрьох на печі та й радяться, як би царевича звести" (Дунаєв., 305).
Кожен етнос формується в межах певних природних та історичних умов, специфіка яких відбивається на культурі життєзабезпечення народу: житло, одяг, їжа. Дослідження мовних одиниць матеріальної культури казок допомагає відтворити національну специфіку життєвого укладу певного народу.
Мова казки багата на синонімічні утворення номенів матеріальної культури, до складу яких входить чимало призабутих, застарілих, рідко вживаних, діалектних слів, які характеризують національну специфіку мови, розширюючи межі слововживання. Це зумовлено не тільки різним місцем фіксування казок, але й особливостями національного відтворення довкілля, адже "куди спрямоване національне мислення, у тому напрямку народ розвиває і свою мову" [160, с. 258]. До формування своєрідних синонімічних рядів, "в яких локальна прив'язаність і семантична окресленість лексичної одиниці нейтралізується", "спричиняють просторово-часові відміни фольклорних творів" [269, с. 324].
Саме в характері синонімічного ряду відповідних лексем у кожній з мов, на думку І.В. Кононенка, яку автор цього дослідження підтримує, опосередковано відбиваються національно-культурні традиції, "зокрема в тих ситуаціях, коли одному українському або російському слову відповідають два або більше еквівалентів у спорідненій мові. Наприклад, укр. село / рос. село, деревня. Наявність російських синонімів пов'язана з необхідністю розрізнення двох відповідних денотатів: російське "село" було поселенням, що мало церкву, "деревня" - ні" [124, с. 40].
Казкова еволюція зумовлює деякі зміни в системі казкової поетики, але щодо слів-реалій, то вони залишаються незмінними в усіх казкових групах. Отже, слова-реалії будемо досліджувати на матеріалі усіх жанрових різновидів казок. Слова-реалії матеріальної культури українського народу в УНК складають номени частин житла та інтер'єру хати, традиційних страв, одягу, кухонного начиння, зброї, деяких галузей господарства.
2.1.1. Номени частин обійстя та хати
Мікросвіт кожної української родини зароджувався в обійсті та хаті господаря.
Подвір'я / садиба / обійстя репрезентовано такими спорудами, як хлів; стайня / конюшня / застайка (діал.); кошара / чабарня / салаш (діал.); загорода / обора / загін; льох / погріб; повітка / карник (діал); клуня / стодола; тік / гумно (діал.); комора / амбар (розм.
- Київ+380960830922