РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ ЧИКАЗЬКОЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ШКОЛИ-ЛАБОРАТОРІЇ
2.1. Нові заклади освіти як відповідь на запити людини й американського суспільства
Сімдесяті роки ХІХ століття - початок ХХ століття - період стрімкого суспільного розвитку США. Після завершення Громадянської війни 1861-1865 рр. та періоду Реконструкції Півдня, який тривав до 1870-х років, Америка переживала значні економічні, соціальні та демографічні зміни.
В останню чверть ХІХ століття з аграрно-індустріальної країни США перетворилися у могутню індустріальну державу, а у 1894 р. вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції. Суттєвими чинниками прискореного процесу індустріалізації США можна вважати такі: 1) багатство природних ресурсів країни; 2) висока концентрація національного капіталу та значні інвестиції з-за кордону; 3) зростання чисельності міського населення за рахунок внутрішньої міграції та масової імміграції з країн Європи, Азії, Латинської Америки; 4) далекоглядна протекціоністська політика уряду США [61, 11].
Інтенсивний процес концентрації виробництва і централізації капіталу відбувався переважно у формі трестифікації промислових підприємств, банків, залізничних компаній. В останні роки ХІХ століття корпорації та великі трести ("Стендард Оіл", "Дженерал Електрик" та інші) виробляли близько сімдесяти відсотків усієї промислової продукції США.
Динамічна індустріалізація країни відбувалася також і під безпосереднім упливом науково-технічного прогресу. Загальна електрифікація промисловості, транспорту, побуту, численні технологічні розробки та відкриття не лише значно підвищили обсяги промислового виробництва, але й викликали кардинальні структурні зміни в американській економіці, спричинили виникнення і бурхливий розвиток нових галузей промисловості: нафтовидобування, нафтопереробки, енергетики, автомобілебудування [61, 15]. Розробка вдосконалених моделей механічних обчислювальних машин ("Комптометр", арифмометр) сприяли запровадженню методів наукового управління на виробництві.
Складні трансформаційні процеси, що відбувалися в політиці, економіці та суспільному житті США в останню чверть ХІХ - на початку ХХ століття, актуалізували проблему докорінного реформування системи освіти, приведення її відповідно до потреб американського суспільства індустріальної доби. Стало очевидним, що традиційна "школа слухання", де панували формалізм, вербалізм й авторитарні педагогічні відносини, була неспроможна надати учням підготовку, адекватну вимогам і характеру тогочасного виробництва, виховати ініціативних, самостійно мислячих громадян демократичного суспільства.
До головних передумов, що спричинили реформування освітньої галузі США того періоду, відносимо:
1) уведення в США обов'язкової початкової освіти. Уперше відповідний закон був прийнятий у 1852 р. у штаті Массачусетс, а в 1918 р. всі штати законодавчо закріпили цю норму;
2) постійне збільшення кількості учнів як наслідок так званої "старої" та "нової імміграції" до США. На початку ХХ століття кількість учнів середніх шкіл збільшувалася вдвічі-втричі майже кожні десять років: 1900 р. - 0,5 млн.; 1910 - 1,5 млн.; 1920 - 2,2 млн. [95, 99];
3) структурні зміни в системі освіти, створення нових типів шкіл. На початку ХХ століття основними структурними ланками американської шкільної освіти були: початкова, або елементарна, школа (Соmmon School) для дітей 6-14 років з восьмирічним терміном навчання та середня, 4-річна школа (High School) для учнів 14-18 років. Але, як стало очевидним, традиційна система навчання за схемою 8 років + 4 роки виявилася недостатньо гнучкою і не адекватною психофізіологічним основним періодам і особливостям розвитку учнів перехідного віку. З урахуванням цієї специфіки, узгодженням діяльності початкової та середньої шкіл, забезпеченням послідовності у навчанні з 1909 року у США почали створюватися так звані молодші середні, старші середні та проміжні школи (Junior High Schools, Senior High Schools) з терміном навчання три роки, унаслідок чого традиційна схема 8 + 4 змінилася на 6 + 3 + 3. Організація проміжних шкіл сприяла конкретизації функцій освіти на кожному етапі навчання;
4) збільшення терміну навчання. У результаті децентралізації управління та фінансування освіти у США, шкільне законодавство й органи управління кожного штату самостійно визначали тривалість навчального року. Але на початку ХХ століття у більшості штатів вона зросла до 180-190 днів;
5) невідповідність змісту освіти вимогам американського суспільства доби прискореної індустріалізації. Критики традиційної школи США того періоду відзначали, що відбір матеріалу для навчання був психологічно необґрунтованим, невідповідним інтересам та потребам учнів і не узгоджувався з соціальними аспектами виховання внаслідок відірваності школи від реалій суспільного життя. Так, основу навчання як у початковій, так і у середній школі складали "3 R" (reading, (w) riting, (a) arithmetics) - читання, письмо, лічба.
І хоча у тогочасній системі освіти і відбувалися значні зміни: введення до навчальних планів предметів природничого та трудового циклів; запровадження активних методів навчання; широке застосування принципів наочності та самодіяльності; все ж частка "3 R" у навчальних планах була невиправдано переважаючою. Так, у 1890 році на ці предмети відводилося 60 % навчального часу, у 1904 році - 58 %, у 1914 році - 54 % [62, 312].
Цілком природно, що за умов домінування "3 R" у навчальному процесі, підготувати для промисловості технічно освічених, активних працівників було неможливо. Тому саме промисловці, які найбільше потерпали від незадовільного освітнього рівня молоді, вимагали докорінних змін у характері шкільного навчання, наближення його до вимог тогочасної економіки й промисловості, перш за все за рахунок уведення до навчальних планів трудового навчання та створення професійних шкіл.
Відомий педагог і психолог Дж. С. Холл у праці "Проблеми освіти
- Київ+380960830922