Співанка-хроніка: специфіка фольклорної традиції.

РОЗДІЛ 2
ПОЕТИКА СПІВАНКИ-ХРОНІКИ
2.1 Походження співанок-хронік та їх основні функції
Співанка-хроніка як специфічний жанр українського фольклору в усій сукупності поетичних засобів втілюється у підпорядкуванні певній меті - правдиво, детально відтворити конкретні життєві події. Поетична система твору насамперед співвідноситься з її функціями - інформативною, комунікативною, психологічною, естетичною, дидактичною. Трансмісія у цьому жанрі фольклору має комплексний характер: здійснюється і через слово, і через мелодію. Чим талановитіший автор-виконавець, тим яскравіше вимальовуються картини недавніх і давно минулих подій. Динаміка життя, відтворена при виконанні співанки-хроніки, антропологічних і просторово-часових вимірах більш прискорена, ніж у давніших піснях. Механізми комунікації у хронікальній пісні невіддільні від представлення часу і простору як специфічних категорій, завдяки відкритості їхнього семантичного наповнення породжується ефект локалізації у вигляді хронології подій, наявності топонімів, антропонімів. Відтак синхронний аналіз явищ, описуваних у пісні-хроніці, тісно пов'язаний з географічною картою етносу, умовами життя, а також специфікою етно-географічного регіонування, відповідним рівнем соціально-економічного розвитку [58, с. 8].
Розглянувши об'ємні тексти співанок-хронік із центруючими реальними фактами з життя конкретних представників конкретного середовища, можна помітити їх безпосереднє наслідування традиції, на яку зорієнтована й певна новація. Навіть канонізовані традиційні елементи не можуть залишатися незмінними, оскільки перебувають у процесі постійної трансмісії. Хоча питання походження співанки-хроніки в українській фольклористиці залишається малодослідженим, їхній аналіз у сфері жанру українського фольклору розкриває проблему творення народної пісні. Сучасні дослідники (О. Дей, С. Грица) вважають, що такі епічні пісні створювалися в Україні вже у XVI - XVII ст. і відрізнялися вони від інших пісень хронологічною послідовністю викладу деталізованих подій історичного та побутового характеру. Для них є характерними конкретні вказівки на місце дії, наявність справжніх імен, особлива структура із характерними зачинами та фіналами. Однак робити висновки про жанрову єдність таких творів немає можливості, оскільки це досить об'ємні тексти і більшість із них не дійшло до записувачів у своєму первісному вигляді (деякі збереглися у записах XIX ст.) [69, с. 12].
У залежності від об'єкта зображення та характеру конфлікту хронікальні пісні дослідники фольклору XIX і XX ст. включали до різних жанрових груп: дум, балад, історичних та родинно-побутових пісень.
О. Дей вважав, що відповідний жанр починає кристалізуватися вже під кінець XVIII ст. Сама назва пісень відображає їх хронікерський характер та регіонально-етнографічну специфіку, оскільки у Карпатському регіоні термін "співанка" переважає над терміном "пісня". Дослідник жанрової специфіки народної пісні Карпат і Прикарпаття Г. Сінченко, на відміну від О. Дея і С. Грици, вважає співанки-хроніки "не окремим жанром епічної поезії, а різновидом жанру співанки, яка відома на цих землях [185, с. 41]". Ніяк не аргументуючи свої висновки, Г. Сінченко погоджується з тим, що великі епічні пісні не можна відносити до одноденок, оскільки вони мають документальний характер і великий вплив у певних місцевостях, де особливо переконливо сприймаються одразу ж після виняткової події. Перед автором-виконавцем постає важливе завдання: якнайточніше, найдетальніше передати побачене, втіливши всю свою майстерність і талант, та наслідуючи місцеві традиції, але кожен раз додаючи нові елементи із самого життя [185, с. 41].
Варто зауважити, що сюжетно-тематичне коло співанок-хронік, пов'язане із особливостями суспільного та побутового життя Карпат й Прикарпаття доволі широке. Умови життя певного середовища сформували й відповідний модус мислення, який втілюється світоглядними орієнтирами життя й творчості та акумулює в собі відповідну трансмісію у фольклорному процесі. Особливо важливим фактором образної та стилістичної типізації був міцний ідейний зв'язок співанок-хронік із традиціями творення давньоруського та українського героїчного епосу. Одночасно спостерігається і спорідненість з усією системою поетичного та музичного мислення народу Карпатського регіону.
Говорячи про проблему творення тексту співанки-хроніки, постає, на нашу думку, питання відтворення й передачі, а також збереження фольклорних текстів. Вирішуючи його, необхідно врахувати досягнення досліджень проблем психології творчості. Відтворення тексту - це складна і в багатьох випадках неясна психолінгвістична проблема. І тому досі залишається нез'ясованим, яким чином текст зберігається в пам'яті людини між двома актами виконання (чи між сприйняттям тексту і його відтворенням).
Б. Путілов із цього приводу зазначав, що процеси життя етносу подібні до фольклорного процесу взагалі, який, в принципі, безособовий та несвідомий, і до нього не можна застосувати критерії, які підходять для аналізу актів індивідуальної творчості [173, с. 185].
Процес творення співанки-хроніки пов'язаний насамперед із психологією людини, її здатністю відтворити у свідомості минуле в сучасному, все те, що найважливіше у житті. Досліджуючи цей процес І. Франко писав про необхідність передумов відтворення факту у тексті пісні, "щоб те діло було йому близьке, дотикало часто його життя, вражувало ненастанно його увагу [213, с. 142]".
При психоаналітичному підході до мистецтвознавства сучасні філософи стверджують про двоступеневість створюваного митцем тексту, оскільки в процес залучаються дві базові реальності. Перша реальність - власне зміст цього тексту - герої та їх дії, тобто сюжет, який відтворює життя. Дійсно, текст у цьому значенні відтворює і зовнішній , і внутрішній світ художника, в якому митець усвідомлює свою внутрішню сутність. Друга реальність - це особисте життя митця і його проблеми, які так чи інакше несвідомо відтворені у цьому тексті [77, с. 139