РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ В. РОМАНЮКА В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ (1925-1972 рр.)
2.1. Становлення світогляду В. Романюка в умовах українського національно-визвольного руху
ХХ століття - період великих потрясінь для західноукраїнських земель. Після поразки у національно-визвольних змаганнях 1917-1923 рр. і втрати державності згідно з Ризьким договором території, заселені українцями, увійшли до складу Другої Речі Посполитої. 17 вересня 1939 р. стало початком "визволення" і "захисту єдинокровних братів" військами радянської армії. Процес радянізації, метою якого було перетворення західноукраїнських земель на складову частину СРСР, здійснювався силовими методами. Політика радянізації 1939-1941 рр. "практично витіснила церкву із офіційного суспільного життя, позбавивши її важливих соціальних функцій - виховання, доброчинності, фінансово-господарської діяльності" [449, с. 204]. Проте позбавити релігійності, набожності галичан роки тотального контролю над свідомістю так і не змогли.
Василь Омелянович Романюк народився 9 грудня 1925 р. в селі Хімчин Косівського повіту Станіславського воєводства у бідняцькій селянській сім'ї Романюка Омеляна Семеновича (1894 р. н.) та Романюк Ганни Якимівни, (1903 р. н.), в якій крім Василя було ще троє дітей: Танасій (1929 р.), Дмитро (1934 р.) та Володимир (1938 р.). З 8 років Василь Романюк навчався у школі в рідному селі, закінчив 4 класи. У 1939-1940 рр. він провчився ще два роки, тобто закінчив 6 класів. Під час німецької окупації хлопець жив з батьками, нікуди не виїздив. В. Романюк продовжував здобувати освіту, навчаючись у сільськогосподарській школі м. Косова, куди ходив з с. Хімчина два рази на тиждень [13, арк. 255].
Важливий вплив на формування світогляду В. Романюка справило родинне виховання, яке ґрунтувалось на релігійних і національних традиціях українського народу. Ще з ранніх дитячих років батьками була закладена віра в Бога, любов до рідного краю і відданість йому, повага до людей. Значним авторитетом для малого Василя був священик, якого в селі особливо поважали, прислухались до його порад. В. Романюк змалку у своєму Хімчині прислуговував священикові у вівтарі, навіть його дитячі ігри відтворювали службу Божу [45, арк. 1]. Бажання стати священиком виникло у нього ще в ранньому дитинстві. У той час відвідував церкву, читав релігійну літературу, співав у церковному хорі [14, арк. 135]. Вагомим чинником становлення В. Романюка як особистості було його своєрідне ставлення до природи. Мальовничі краєвиди, велич могутніх Карпат, краса Гуцульщини назавжди залишились у його серці. Йому була притаманна особлива любов до природи. Попри проведену велику пошукову роботу нам не вдалося віднайти необхідний фактичний матеріал для змалювання повного історичного портрета В. Романюка в ранній період його життя та діяльності.
З огляду на розмах національно-визвольного руху на західноукраїнських землях в період Другої світової війни радянська влада з упередженням ставилась до жителів цього краю. Адже важко знайти прикарпатську родину, яка б не допомагала ОУН-УПА, члени якої не брали б участі у збройному антинацистському та антирадянському опорі в лавах українських повстанців. Звільнення Станіславщини від німецько-фашистських загарбників радянськими військами поклало початок новій хвилі репресій сталінського режиму проти місцевого населення, військовим акціям проти "банд" УПА. УПА поділялася на чотири оперативні групи: "Північ", "Захід", "Південь" і "Схід". Територія Станіславської області належала до оперативної групи "Захід" та її військового округу "Говерла", до якого входили тактичні відтинки "Гуцульщина", "Маґура", "Чорний ліс" [489, с. 1055].
У визволених від німців південно-східних районах області з травня 1944 р. розпочався процес відродження радянської влади, для забезпечення захисту якого були в західній Україні відновлені УНКВС, направлені внутрішні війська НКВС [390, с. 152]. Підрозділи внутрішніх військ допомагали райвіськкомісаріатам проводити мобілізацію призовників 1894-1926 рр. народження до Червоної армії. Мобілізація проходила в складних умовах, оскільки за словами обласного прокурора Алмазова, звільнені райони були "насичені контрреволюційними ОУНівськими елементами, особами, які перейшли на нелегальне становище з числа членів ОУН і учасників УПА, німецьких посібників, з яких формуються банди" [390, с. 153].
Згідно з матеріалами кримінальної справи В. Романюк з 1943 р. підтримував зв'язки з ОУН як кур'єр-зв'язківець. 12 липня 1944 р. він був заарештований. У 1971 р. він напише: "Моє дитинство було настільки пролетарським і архібідняцьким, що ніяким мікроскопом не побачиш в ньому найменшої рисочки буржуазних ознак. І от, мене, сина селян-бідняків, що не мав на той час навіть середньої освіти, не був ознайомлений зовсім із радянським законом - арештують 12 липня 1944 р. як буржуазного націоналіста, не в лісі зі зброєю в руках, а у військкоматі, куди я з'явився добровільно на виклик" [15, арк. 177].
У постанові про арешт В. Романюка від 14 липня 1944 р. вказувалось, що "оперуповноважений 2 відділення 2 відділу УНКДБ по Станіславській області старший лейтенант державної безпеки Мурашов, розглянувши, матеріали про злочинну діяльність Романюка В.О., які поступили в УНКДБ, знайшов, що Романюк є активним учасником ОУН бандерівського напрямку в с. Хімчин, в організації виконував обов'язки кур'єра-зв'язківця, проводив збір коштів для ОУН і проводив серед населення антирадянську агітацію, і постановив піддати арешту й обшуку" [13, арк. 92]. Дослідники О. Бажан та Ю. Данилюк привід для арешту вважають досить надуманим, оскільки в підтримці ОУН і УПА на той час можна було звинуватити ледь не кожного жителя регіону [395, с. 1].
Рішенням від 14 липня 1944 р. запобіжним заходом В. Романюку обрано утримання під вартою, також був виданий ордер на арешт і проведення обшуку 15 липня 1944 р. [13, арк. 93-94]. Під час обшуку було знайдено лист, адресований В. Романюку, особистий документ, видан
- Київ+380960830922