РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА СТЕРЕОТИПІВ ЖИТТЯ ТА ЇХ КОРЕЛЯЦІЇ У ФРАЗЕОСЕМАНТИЧНОМУ ПОЛІ "ЖИТТЯ/СМЕРТЬ"
2.1. Концепт Життя як чинник формування міфологеми Життя фразеосемантичного поля "життя/смерть"
Життя і Смерть є неподільним об'єктом для розгляду в мистецтві, філософських студіях, науці, релігіях, а отже, є й культурним феноменом мови, здатним корелювати в межах тематичного поля. Тобто Життя і Смерть маніфестовані як поняття мовні, а також культурні й ментальні. Буття й функціонування їх представлене у двох площинах: культурному наївному мисленні та мовній реалізації цього мислення. Стереотипи з інваріантними семами "життя/смерть" належать до базових у системі світоглядних феноменів мовної картини світу кожного етносу. Вони - результат багаторівневої релігійно-міфологічної еволюції традиційної культури, яка безпосередньо впливає на закономірності процесів фразеотворення в мові, у тому числі й на формування парадигм у складі фразеосемантичного поля "життя/смерть".
Екзистенційна та міфологічна неподільність життя й смерті ґрунтується на діалектичній подвійності понять "життя" і "смерть", саме це є чинником появи міфологічно-культурних та соціально-релігійних тлумачень цих природних явищ. Взаємовплив таких базових структурних понять значно розширює систему складових елементів у моделюванні мовної картини світу. Саме тому життя як одне з базових понять у народному світогляді має розвинену значеннєву й образну структуру. Широке коло міфологем і стереотипів, еталонів і символів, використаних на позначення самого поняття життя, пов'язане насамперед з його міфологізацією. Тоді як смерть - матеріально-культурний феномен - є завершальним етапом земного життя й саме на межі між станом життя і смерть (не-життя) народжуються кореляції: усвідомлення особистістю свого буття будує взаємозв'язок між цими поняттями на всіх рівнях людської діяльності й мислення.
Поняття "життя" і "смерть" у межах фразеосемантичного поля "життя/смерть" на семантико-семіотичному рівні корелюють між собою, але слід зважати на багатозначність самих понять, розмитість локусів їх існування, семантичні "кордони", у яких можлива така кореляція.
Особливою за умов використання семантичних парадигм і опозицій - складників фразеосемантичного поля є специфіка досліджуваної предметно-понятійної зони національно-культурного мовного простору мови. Фразеологія покликана означувати емоційно-понятійні оцінки життєвих реалій, онтологічні надсисемні поняття традиційної картини світу, табуйовані явища та події. Такими подіями в національній культурній традиції українців стають народження людини, її хвороби і здоров'я, її соціальний статус - складові поняття "життя" і "смерть".
Опис символьно-образних та міфологічних елементів, які формують стереотипні уявлення про життя в українській фразеології, передбачає насамперед визначення провідних значеннєвих локусів цих стереотипів. У словнику української мови виділені ті значення лексеми "життя", що становлять предмет нашого дослідження, тобто формують ідею існування як переходу від одного стану людини до іншого: "2. Стан живого організму в стадії розвитку, зростання; 3. Період існування кого-небудь, вік; 4. Спосіб існування кого-небудь" [83, с. 535].
По-перше, спираючись на лексико-семантичне значення безпосередньо лексеми "життя", передбачаємо з'ясувати межову територію, на якій можлива кореляція між стереотипними уявленнями про життя і смерть. По-друге, відібрати з низки лексико-семантичних значень цього слова такі, що формують екзистенційні, біологічні, соціальні та сакральні стереотипи життя в межах фразеосемантичного поля "життя/смерть".
У дослідженні стереотипізацію поняття "життя" розглянуто як граничну межу, де можливо здійснити перехід: від небуття до народження (хрестини, родини), від народження до зрілості (ініціація), від зрілості до смерті (поховання). Наприклад, символ дороги, кордону в українській міфології, з одного боку, може моделювати стереотипи життя через уявлення про народження, з другого, - виражати перехід до світу предків.
Опис й аналіз стереотипів, сформованих образами, символами та міфологемами української фразеології, можна здійснити через виділення певних тематичних класів щодо поняття "життя":
1. Соціально-побутовий клас. Людина представлена в системі соціально-побутових реалій, що відбиваються на якості її життя в цілому. Це семіотичні опозиції здоровий - хворий, багатий - бідний, щасливий - нещасливий.
2. Темпоральний клас. Життя людини розглядається з позицій вікових та фізіологічних змін у часі через низку космогонічних симолів, рослинні й тваринні образи, а також семіотичні опозиції дитинство - старість, молодість - зрілість, новонароджений - старий, свій - чужий і т. п. визначають цей бік формування стереотипних уявлень.
3. Екзистенційний клас. Структура його формується через семіотичні опозиції добрий - поганий, життя - не-життя, щасливий - нещасливий, а також міфологемою Життя, антропоморфними істотами (Долею, Бідою, Лихом, Щастям), образами дороги, зірок, сонця тощо.
Фразеологія української літературної мови, що є вихідним матеріалом для розбудови задекларованих стереотипів у фразеологізмах зі значенням "життя/смерть", визначає також образні, значеннєві, міфологічні кордони області утворення стереотипів.
Диференціювання фразеологічного матеріалу відбувається також з урахуванням провідних універсальних подвійних та потрійних протиставлень, що були визначені в дослідженнях Н. Арутюнової [27], Т. Гамкрелідзе [67], Р. Кіся [97], Ю. Степанова [173], В. Топорова [67], В. Ужченка [190, 191] та ін.
Важливою для дослідження також є теза про існування переходу між традиційно-культурними міфологемами та мовними лексичними формами, що створюють, синтезуючись, стрижень структури культурно-мовних прецедентних феноменів. Думка про співвіднесеність міфології, міфу та безпосередньо фразеології простежується в роботі О. Киченка: "Фразеологія може бути культурним корелятом міфу... Фразеологія у силу своєї творчої природи добре піддається системн
- Київ+380960830922