Розділ 2
Конституційно-правовий механізм забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень...........................................................
852.1.Механізм забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень: загальний та конституційно-правовий аспекти.........
852.2.Нормативний блок правового механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень.......................................................
1012.3.Органи державної влади в інституційному блоці механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень...
1222.4.Органи місцевого самоврядування в інституційному блоці механізму забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень...
158Висновки до Розділу 2.................................................................................172 Висновки ..............................................................................................................175 Список використаної літератури .....................................................................179
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Проголошення Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю, значне розширення кола основних прав і свобод та визнання їх сенсом діяльності держави обумовили необхідність теоретичного переосмислення як уявлень про державу і право, так і про особливості конституційного закріплення основ правового статусу людини і громадянина, про пріоритети у системі взаємовідносин "людина - суспільство - держава". Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах здійснення системних реформ в усіх сферах суспільного життя. А зважаючи на різке соціальне розшарування українського суспільства, особливої уваги потребує проблема забезпечення права кожної людини на достатній життєвий рівень в аспекті побудови в Україні соціальної держави.
Закріплення на конституційному рівні соціального характеру Української держави, визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю в Україні, встановлення широкого переліку основних соціальних прав та свобод обумовили актуальність проблеми теоретичної розробки нових підходів до визначення держави, як особливої організації публічної влади, до її функціонального призначення, до права, як особливого соціального феномену та універсального регулятора суспільних відносин. На відміну від попередніх уявлень, особливістю сучасного етапу розвитку громадянського суспільства є все більш широке усвідомлення важливості розширення та удосконалення форм та способів реалізації соціальної функції держави.
Визнаючи людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, Конституція України зобов'язує як саму державу, так і усю систему державних органів та органів місцевого самоврядування а також їх посадовців, в своїй практичній діяльності виходити з пріоритету прав людини, визначати зміст і спрямованість цієї діяльності саме в такому контексті. Не людина існує для держави, а держава відповідає перед людиною за свою діяльність з огляду на те, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Важливість та пріоритетність саме соціальних прав та свобод в системі основних прав та свобод людини зумовлена тим, що усі інші права та свободи (особисті, політичні, культурні, економічні, екологічні тощо) набувають для особи сенсу та ціннісного значення лише за умови, коли вона має достатні засоби та ресурси для свого фізичного існування. Адже коли особа не має можливості забезпечити елементарні умови свого існування, коли якість її харчування не забезпечує простого відтворення фізичних сил, коли вона не має будь-якого житла та одягу, тоді усі інші права просто втрачають своє соціальне значення. Як наслідок потерпає не лише конкретна людина, але й усе суспільство, яке, з одного боку, втрачає свідомого, активного члена громадянського суспільства і всі важливі проблеми будуть вирішуватися без його участі, а з другого боку, суспільство не може байдуже споглядати на зубожіння та певну деградацію цієї категорії осіб та змушене перейматися проблемою подолання бідності.
Актуальність та своєчасність теми дисертаційного дослідження зумовлена й зовнішньополітичними інтеграційними процесами, активним учасником яких вже сьогодні стає Україна, оскільки одним з головних критеріїв набуття членства практично в усіх міжнародних утвореннях є здатність держави забезпечити належний рівень життя для своїх громадян. Адже сучасна Українська держава ще не відповідає головним критеріям та загальновизнаним ознакам соціальної держави. Саме тому важливо всебічно дослідити природу соціальної держави в аспекті забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї.
Особливістю дисертаційного дослідження, насамперед, є те, що у ньому, на відміну від наукових робіт інших авторів, які розглядають окремі аспекти державної соціальної політики, становлення та розвитку соціальної держави, а також соціальні права громадян, ці явища досліджуються комплексно, системно та в тісному взаємозв'язку. При цьому право на достатній життєвий рівень аналізується не лише як одне з соціальних прав, а саме як інтегруюче та узагальнююче щодо усієї системи соціальних прав, яке, з одного боку, об'єднує усі соціальні права громадян, а з другого - виступає одним з визначальних критеріїв соціального характеру Української держави в цілому.
З метою вирішення цієї важливої наукової задачі у дисертаційному дослідженні проводиться співставлення понять "соціальна держава", "соціальна політика", "соціальні права", досліджено теоретичні засади побудови в Україні соціальної держави, її поняття та зміст, питання забезпечення права людини на достатній життє