РОЗДІЛ 2
ПАРАДИҐМА СТАДІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
ЛЮДСЬКОЇ ЕКЗИСТЕНЦІЇ
2. 1. "Нульова" (філістерська) стадія існування
Як відомо, К'єркеґора насамперед цікавить людина, котра у своєму існуванні проходить (або ж не проходить - все залежить від внутрішнього бажання і вибору) три стадії. Проте є ще одна окрема сходинка, що передує їм і іменується нульовою, або ж філістерською (міщанською) стадією. Сам філософ не вважав за доцільне надати можливість озвучити цю стадію комусь зі своїх героїв (бо існування тут не є усвідомлене своїм носієм), хоча до певного переломного моменту у власному житті цей спосіб життя був якнайкраще відомий йому. Це стосується тих років, коли юний данець сповідував легковажний стиль життя, бувши завсідником кафе та ресторанів, випиваючи, залишаючи по собі несплачені борги, спілкуючись з сумнівними людьми та компаніями, а іноді просто прогулюючись вулицями з сигарою в роті - задля підтримки іміджу.
Як вже зазначалось, філістер як власне німецьке означення міщанина в негативному сенсі, використовується К'єркеґором для означення обмеженої особи з вузьким, міщанським кругозором та святенницькою поведінкою; інакше кажучи, це обиватель. Філософ запозичив це поняття у німецьких романтиків, про що згадувалось вище. Найяскравіше порівняння можна навести з К. Брентано та його роботою "Філістер до, в і після історії". В цій праці автор виділяє такі характеристики тогочасного люду, які виразно перегукуються з "нульовою" та естетичною стадіями у К'єркеґора. "Наше повсякденне життя складається з лише забезпечених, завжди повторюваних здійснень... Філістери живуть тільки буденним життям... Найвищого ступеня свого поетичного існування філістер досягає при подорожі, весіллі, хрестинах і в церкві. Тут задовольняються і часто перевершуються його найсміливіші бажання...Підходжу до завершення та додаю, що філістери наділені надзвичайною цікавістю так, що вони хотіли б бути прийнятими у всі таємні та застільні товариства, бо в своїх пустих головах вони стоять віч-на-віч із своїм власним ніщо"[105, с.407-415]. Вкрай влучні слова, що актуальні і сьогодні. Спочатку можна подумати: який стосунок має міщанин до сучасної людини? Безпосередній. Власне, міщанський етос є безпосереднім чинником, який вплинув на формування сучасної масової людини і відповідно твореної нею масової культури. Епоха постмодерну проявляється наочно як епоха без усталених мотивованих ідеалів, моральних принципів і норм, без соціальної відповідальності. Це епоха без геройства, час байдужого ставлення до чужого болю. Сотні мільйонів людей живуть в зубожінні, нищаться давні пам'ятки культури, вбиваються безневинні люди, проте обивателя це не стосується. Йому потрібно тільки насолоджуватись життям, а не відволікатися на думки про оточуючих. Цей стан ще можна дефініювати як еру індивідуалізму з втратою індивідуальності, унікальності та епоху нарцисизму.
"Міщанство як своєрідний стиль життя, специфічне світовідчуття і світорозуміння зі своїм власним тлумаченням моральнісних чеснот, багато в чому передувало розвитку моральнісного зрізу масової культури і відіграло значну роль у формуванні останньої"[128, с.124].
За К'єркеґором, людина часто починає як обиватель, який покладається на свій життєвий досвід і на цьому досвіді замикається, занурюється в емпірії, аби здобути утилітарну користь. Користь - ось головне. А ще - егоїстична захланність, що виражена в ненаситному прагненні до володіння речами (така собі шопінгоманія). Чи не нагадує це нам сучасність? Ось що зазначає дослідник М.Рогожа: "Тут немає місця творчості, вільному ставленню до теми і шляхів її реалізації. Поміркована людина ж (поміркованість - одна з найголовніших рис міщанина) самоутверджується шляхом нівелювання і спрощення, а в деяких випадках і войовничого нехтування всім величним, піднесеним, героїчним. Основна турбота - це межі відповідальності за свою роботу, її достойна оцінка авторитетними "суддями" зі свого оточення і можливість "бути, як усі". Тут проявляється любов до речей - символів, вульгарність смаків, чванство, сліпа покірливість моді в одязі, інтер'єрі, і часто в манерах" [128, с.124-125].
Для обивателя все перетворюється в рутину. Він перебуває у самообмані, бо є лише тим, ким його робить дане суспільство та культура. Він лишень результат певних суспільних , економічних, політичних процесів та обставин, він, не усвідомлюючи цього, керується анонімними силами і є насправді дуже залежною особою. Хоча при цьому всьому філістер вважає себе господарем долі, проте фактично керується зовнішньою силою. Він не має своєї самості, неповторності. Він тільки коліщатко великого механізму, хоч і не усвідомлює цього. Філістер не бажає змінювати структуру та ритм усталеного життя, що тягне за собою закритість до нового досвіду. Влучно характеризує таку позицію Ф. Шляєрмахер у своїй праці "Про релігію: промови до освічених людей, серед тих, які її зневажають": "Але прості земні мешканці більше потребують тих посередників, які навчають їх розуміти ту вищу основну силу людства без поривання до дії, щоб все охоплювали оглядово, і не хочуть знати інших меж, крім того всесвіту, який вони вже знайшли"[105, с.215].
Обиватель загублений і втрачений. Хоча він завжди є дуже зайнятий, заклопотаний, через що у нього складається думка про власну значущість і незамінність. Але бути зайнятим у світі, де ніщо не має справжньої ваги, є просто комічно. "У кожному разі обиватель, філістер постає у данського мислителя як комічна фігура, яка, втім, своєї комічності не усвідомлює" [45, с.81].
Якщо ж повернутись до К. Брентано і його праці про філістерство, то, як і К'єркеґор, він має що протиставити цьому типу життєбачення. Якщо данський філософ висуває як альтернативу естетичну, етичну та релігійну стадії, то Брентано протиставляє філістеру образ студента. Він говорить, що філістерами називались усі, хто не був студентами. Якщо взяти поняття студент у найширшому значенні, а саме як людину, жадібну до пізнання, яка тримає свій дім життя відкритим ус
- Київ+380960830922