Розділ 2
принцип “не-Я” та Принцип порожнечі у дзен-буддизмі та філософії Дфґена
2.1. Принцип “не-Я” у дзен-буддизмі та філософії Дфґена
2.1.1. Постановка проблеми
Всі дослідники-буддологи погоджуються, що одним з центральних принципів,
спільним для буддизму всіх шкіл, є вчення про анатман (“не-Я”, “не-душу”;
санскр. anвtman, кит. у-во, яп. муґа ??). Буддійське вчення про “не-Я”,
“не-душу” (anвtma-vвda) є так само давнім, як буддизм: його виголосив Будда
Шак’ямуні в одній з перших своїх проповідей. Відтоді й до сьогодні його
визнають усі без винятку школи буддизму [8, с. 150]. Видатний класик буддичних
студій Д. Судзукі проголошує вчення про anвtman “головною концепцією буддизму”
[218, с. 106]. Сучасний російський буддолог, автор фундаментальних монографій,
присвячених Будді Шак’ямуні та визначному буддійському мислителю Наґарджуні,
В.П. Андросов характеризує anвtman як “центральне і визначальне поняття
буддизму, яке створило цілковито іншу орієнтацію для людської думки, не
властиву іншим культурам [9, с. 649]”. Видатний російський буддолог
Ф.І. Щербатськой писав про цей принцип як про “першу головну особливість
буддизму. Інша назва якого – “вчення про не-душу [220, с. 57]”.
Чому в буддизмі вченню про anвtman надають такого великого значення, що без
нього буддизм не був би тим, чим він є? Що цей принцип означає в класичному
буддизмі та як він утілився у філософії дзен?
Вважають, що дзен є вершиною, квінтесенцією буддизму, “плодом та квіткою цього
великого дерева” і що саме в дзен “значущі для буддизму установки та ідеали
знаходять своє оптимальне втілення [62, с. 6]”. Ми можемо припустити, що і
центральна для всього буддизму концепція “не-Я” досягла найбільшої висоти у
буддизмі школи дзен. Ми можемо припустити, що і центральна для всього буддизму
концепція “не-Я” досягла найбільшої висоти у буддизмі школи дзен. Отже, з
одного боку, звертання до початків буддійського вчення дасть нам змогу
простежити, як народилася ідея “не-Я” і чому виявилася необхідною її поява, а з
іншого боку, можна сподіватися, що розгляд цієї проблеми під кутом зору
філософії дзен дасть нам змогу побачити й висвітлити в усій можливій чистоті та
прозорості суть цієї ідеї як такої.
Вченню Будди про anвtman присвячено чимало досліджень, тож з’ясовуючи, що
означає це вчення у вустах Будди, ми маємо можливість спиратися на відповідні
праці (як от [120, 8, 9], а також низку статей у [153]). Що ж до дослідження
філософії Дфґена подібних досліджень у нашому розпорядженні немає, а отже
основою для нашого розмислу буде безпосередньо першоджерело – “Скарбниця ока
істинної Дгарми” ???? (яп. “Сьфбфґендзф”) – центральний у спадщині Дфґена
трактат, а, точніше, антологія, що об’єднує 95 філософсько-релігійних начерків,
створених протягом останніх двадцяти років життя мислителя. У “Сьфбфґендзф”
викладені засади його вчення. До того ж, пам’ятаючи про дзенську “недовіру до
текстів”, слід відзначити, що цей трактат є рідкісним та унікальним за обсягом
прикладом філософсько-релігійного трактату, написаного наставником школи дзен
[21 Центральний твір школи чань, який навіть отримав статус сутри (випадок
безпрецедентний для тексту, який завідомо не є записом слів Будди), “Вівтарна
сутра Шостого патріарха [Хуй-нена]” або “Сутра Помосту Шостого патріарха
[Хуй-нена]” ???? (кит. “Люцзу тань цзін”, яп. “Рокусо-дан-кьф”) не був
написаний власноручно Хуй-неном, який до того ж уславився тим, що був взагалі
неписьменним – його проповіді та біографічні відомості занотував один з його
учнів, чернець на ім’я Фа-хай. Тексти найпоширенішого жанру дзенської
літератури “записи бесід” ?? (кит. юйлу, яп. ґороку) і зокрема найвідоміший з
них “Записи Лінь-цзі” ??? (кит. “Лінь-цзі лу”, яп. “Ріндзай-року”) теж не
належали пензлю наставника, ім’ям якого титулуватися, і були лише збірками
чаньських висловлювань та історій.].
2.1.2. Класичне буддійське вчення про anвtman
Дослідники вчення про anвtman звертають увагу на те, що Будда, заперечуючи
вtman як індивідуальне “Я”, водночас обходить мовчанням Атман Упанішад,
Абсолютний суб’єкт, “Внутрішнього правителя”, який є незмінним, непорушним,
вічним і несе блаженство. Але чим це пояснити?
Згадаймо, що Будда почав філософствувати лише після того, як пережив одкровення
страждання, яке було настільки глибоким, що змусило його відмовитися від усього
того, в чому звичайна людина бачить сенс життя: він залишає найдорожчих людей,
власних батьків і дружину з маленьким немовлям, відмовляється від безбідного
життя серед розкошів царського палацу, без вагань жертвує престолом і владою
царя. Важко сумніватися в серйозності пошуків людини, яка зробила заради них
такий крок.
Поза сумнівом, Будда, який довго й наполегливо шукав розв’язання проблеми, що
постала перед ним, був обізнаний з філософією Упанішад, яка мала за його часів
блискучу й потужну традицію. Але чому Будда мовчить, чому він нічого не
говорить про оспіваний у них Атман? Чи не свідчить це про те, що він узагалі не
мав наміру його заперечувати? Вочевидь, після шести років виснажливих але
марних пошуків Будда дійшов висновку, що вчення Упанішад про Атман,
надлюдський, абсолютний суб’єкт взагалі не розв’язує тієї проблеми, яку він
прагнув розв’язати. Інакше як міг би він пройти повз нього? Як міг би той, хто
вмирає від спраги, пройти повз джерело й не напитися води?
Атман Упанішад був вічним і непорушним, а Будда шукав зовсім інше – причину
конечного і минущого, причину болю, хвороби, смерті, він шукав відповідь на
запитання, чому у світі існує страждання і чи можливо від нього звільнитися?
Але навіть після тривалих років пошуків Сіддгартха Ґаутам
- Київ+380960830922