РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАХИСНИКА В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ДОКАЗУВАННІ
2.1 Правові аспекти діяльності захисника в кримінально - процесуальному доказуванні
Захисник на стадії досудового розслідування здійснює пізнання всіх обставин події злочину поряд зі слідчим й іншими учасниками процесу. Однією з цілей захисника є підготовка до майбутнього змагального процесу в суді. Для цього він повинний виявити обставини, що входять у предмет доказування, розглянутий у попередньому параграфі розділу дисертаційного дослідження.
У юридичній літературі зазначається, що пізнання не може бути суб'єктивним, воно має індивідуально особистісний характер. Гарантією істинності і вірогідності пізнання є залучення у процес пізнання того або іншого об'єкта як можливо найбільшого числа суб'єктів [26, с. 56]. Захисник і слідчий здійснюють у процесі загальну функцію встановлення об'єктивної істини, але мотивація їх професійної діяльності відрізняється, що обумовлює різне бачення ними обставин справи. Психологи стверджують, що люди, які мають різні життєві орієнтації, збирають неоднакову інформацію про одне й те саме соціальне явище і зовсім по-різному його характеризують [140, с. 341]. Глибина пізнання тих або інших обставин може залежати від цілей та інтересів суб'єктів, а також засобів, якими вони володіють, особистого досвіду, інших факторів. Варто погодитися з думкою В.А. Баніна, що сума поглядів захисника й інших учасників процесу в сукупності зі знаннями посадових осіб повинна дати істинне знання про скоєне діяння [26, с. 24].
Розбіжності в професійній діяльності захисника і слідчого можуть виникнути щодо різних обставин, які входять у предмет доказування. Законодавець поклав обов'язок збирати докази на слідчого. Згідно ст. 22 КПК України, слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Зі змісту ст. 48 КПК України вбачається, що захисник зобов'язаний, використовуючи передбачені законом засоби захисту, з'ясовувати обставини, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого. Ці обставини можуть бути різними. Докладніше зупинимося на їх розгляді.
Насамперед захисник повинний встановити, чи був взагалі злочин, тобто перший елемент предмета доказування - подію злочину. На практиці зустрічались випадки, коли особу обвинувачували у злочині, якого не було в дійсності. Відомий випадок, коли особа обвинувачувалась в убивстві, проти неї малися серйозні докази, вони були переконливі; і тільки завдяки активній пошуковій діяльності захисника (в ході провадження досудового слідства), вдалося встановити, що потерпіла загинула внаслідок нещасного випадку [51, с. 12-13].
Трапляються випадки, коли особа з тих або інших мотивів (корисливі, помста, спроба виглядати привабливо тощо) обмовляє іншу особу у вчиненні того чи іншого злочину. Захисник у такому разі повинен становити факт дачі неправдивих показань, мотиви поведінки цієї особи, переконати слідчого, суд, що дані, які послужили підставою для порушення кримінальної справи, були недостовірними, порушити питання про припинення справи тощо.
Якщо захисник прийшов до висновку, що подія злочину мала місце, для нього важливо точно встановити час вчинення злочину, місце його скоєння (можливо у обвинуваченого є алібі). Необхідно визначити спосіб вчинення злочину, мотиви, цілі, об'єкт посягання. По-перше, ці фактори впливають на визначення ступеню небезпеки злочину і на його кваліфікацію. По-друге, від встановлення названих факторів можна судити про причетність або непричетність конкретної особи до злочину (наприклад, відсутність у особи фізичних даних, професійних або спеціальних навичок, відсутність можливості проникнути в місце скоєння злочину тощо, які можуть свідчити про неможливість вчинення злочину цією особою).
Наступний елемент предмета доказування, обов'язковий для встановлення - винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину. Відповідно до наведеного має бути встановлено: чи вчинила злочин конкретна особа. На жаль, зустрічаються випадки, коли на лаву підсудних потрапляють невинні, а справжні злочинці залишаються на волі.
Захисник незалежно від того, визнає підзахисний себе винним чи ні, повинен ретельно перевірити версію невинуватості. Трапляються випадки, коли особа з тих або інших мотивів обмовляє себе. Захиснику необхідно виявити мотиви самообмови.
Якщо захисник, повіривши невинуватості, вживши всіх заходів до пошуку виправдувальних доказів, дійде висновку, що дійсно його підзахисний вчинив злочин, він повинен встановити форму вини і мотиви злочину. Ці фактори також впливають на визначення ступеню небезпеки і кваліфікацію діяння. Істинні мотиви злочинів іноді встановити буває важко. На практиці слідчим інколи нелегко їх правильно встановити, особливо коли мова йде про вчинення злочину з хуліганських мотивів.
Якщо захисник переконаний, що винність підтверджується зібраними доказами, правильно встановлені мотиви, то він працює з обставинами, які пом'якшують вину його підзахисного. Варто погодитися з думкою, що ці дані мають таке ж кримінально-правове і процесуальне значення, як і першочергові елементи предмету доказування (подія злочину, винність особи) [118, с. 43]. Пом'якшуючі вину обставини можуть вплинути на прийняття процесуальних рішень, наприклад, щодо обрання міри запобіжного заходу, спрямування та результат розгляду справи в цілому.
На досудовому слідстві повинно бути виявлено наявність обставин, перерахованих у ст. 66 КК України, а також інші обставини, що характеризують особистість обвинуваченого. На практиці крім обставин, названих у ст. 66 КК України, часто враховують літній вік, стан здоров'я п