РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
ЗАКАРПАТТЯ (1919 - 1939 рр.)
2.1. Розвиток ідеї естетичного виховання у творчому доробку
освітніх діячів Закарпаття у 20 - 30-х рр. ХХ ст.
Проблема естетичного виховання учнів була наскрізною у творчій спадщині українських педагогів Закарпаття міжвоєнного періоду. Мета і зміст естетичного виховання на різних етапах історичного розвитку насамперед визначалась соціально-економічними, політичними й ідеологічними чинниками, а форми і засоби - рівнем розвитку науки і культури, літератури та мистецтва Закарпаття. Позитивними тенденціями культурного життя краю були орієнтація на здобутки західноєвропейської культури і прагнення до професійної освіти.
Загальні тенденції розвитку суспільства та соціально-економічні та культурні умови, що склалися на Закарпатті у 1919 - 1939 рр., визначили й особливості розвитку ідеї естетичного виховання у творчому доробку освітніх діячів краю. Це - розширення мережі шкіл з рідною мовою навчання, залежно від національного складу тієї чи іншої місцевості, інтенсивний розвиток літератури, театрального, музичного й інших видів мистецтва, розробка концептуальних засад національного виховання, одним з аспектів якого було естетичне.
Характерною особливістю діяльності західноукраїнських громадських, культурно-освітніх діячів у досліджуваний період стало те, що вони, відстоюючи позиції відродження української нації, особливу увагу приділяли розвитку національно-патріотичного виховання як важливого чинника формування нового покоління освічених, свідомих, самовідданих патріотів народу. Вони були переконані, що виховання має відповідати віковим і національним потребам. Важливим з педагогічного погляду є твердження А.Волошина, що дитина приносить зі своїм народженням тільки перші початки нахилів, які передбачають розвиток. Тому виховник повинен систематично привносити свої компоненти у річище еволюції виховного процесу. При цьому важливо враховувати природні властивості дитини, вплив природи й навколишнього середовища, міцність і слабкість виховання з урахуванням недоліків, допущених у виховному процесі [63]. Разом із моральними, релігійними та розумовими почуттями А.Алиськевич відносить до найвищих почуттів естетичні [286, 16].
При встановленні періодизації розвитку теорії і практики естетичного виховання взято до уваги її особливості. Такі критерії періодизації поширені в історико-педагогічних дослідженнях [92; 336; 337], оскільки дають можливість виокремити в кожному етапі характерні ознаки. В основу періодизації було покладено домінанти, визначені О.Сухомлинською. Ми робимо спробу обґрунтувати етапи розвитку проблеми естетичного виховання учнів досліджуваного періоду. Причиною періодизації є не лише суспільно-політичні зміни, а й особливості розвитку шкільництва та української педагогічної думки, різноманітні підходи в цій галузі українських освітніх діячів до естетичного виховання упродовж міжвоєнного періоду.
Вищезазначене дало можливість виділити два етапи у розвитку теорії і практики естетичного виховання досліджуваного періоду з учнями середнього шкільного віку:
- перший - 1919 - 1926 рр. - період становлення;
- другий - 1927 - 1939 рр. - період розвитку.
Підкреслимо, що упродовж першого етапу діяльність культурно-освітніх діячів Закарпаття була спрямована на обґрунтування мети національного виховання, дефініції "естетичне виховання", заснування культурно-освітніх товариств і громадських організацій, пошук форм і методів естетичного виховання.
На другому етапі спостерігається пошук шляхів удосконалення і розробки дефініції "естетичне виховання", її змісту і структурних компонентів, утілення їх у виховну практику; відкриття приватної Публічної школи рисунка в Ужгороді (1927 р.), мистецьких шкіл і гуртків різних жанрів, самодіяльних колективів; залучення до викладання предметів естетичного циклу в гімназіях, горожанських школах краю відомих професійних художників, композиторів, майстрів народного мистецтва тощо; яскраво виражені національні форми концертного життя, їхня тематика і репертуар; виникнення музично-драматичного театру з українською мовою, народно-побутовою тематикою і демократичним змістом; широке використання народних мелодій, народного мистецтва, фольклорних традицій в естетичному вихованні. Головні етнодиференціюючі ознаки (рідна мова, словесна творчість і письменство) стали основою естетичного виховання. Розвиток культури був тісно пов'язаний із боротьбою за утвердження національної самосвідомості.
Водночас це сприяло виявленню талантів і обдарувань дітей та молоді: -стрімко зростає кількість художніх самодіяльних колективів, майстерень, мистецьких течій, шкіл тощо. Відбуваються глибокі суспільно-політичні та соціально-економічні перетворення, які позначаються на творчих пошуках обдарованої молоді, збагаченні її художніх і естетичних смаків. Необхідною умовою цього процесу є свобода поглядів, прагнень зближення культур, довільне спілкування. Це помітно вплинуло на формування естетичних ідеалів та зростання інтересу до світової літератури, культури й мистецтва. Якість естетичного виховання у полікультурному середовищі дає змогу посилити виразність культурної комунікації за рахунок локальних мистецьких реалій, орієнтуючи учнів на активне творче освоєння мистецтва рідного краю.
Аналіз статей педагогічного змісту, наукових праць відомих учених дає підставу стверджувати, що освітні діячі (А.Волошин, М.Галущинський, О.Макарушка, О.Маркуш, І.Ющишин, Л.Ясінчук і багато інших) стояли на позиціях європейської філософської школи кінця ХІХ - початку ХХ століття, яка популяризувала вчення А.Шопенґауера, Й.Фіхте, Ф.Ніцше, О.Конта, Д.Рескіна. Зазначимо, що провідна думка їхніх філософських міркувань зводилася до переконання, згідно з яким кожна людина передовсім повинна намагатися перебороти саму себе, стати сильною особистістю, цілеспрямовано йти до здійснення мети, відстоювати сво