Формування у старшокласників естетичного ставлення до мистецтва в процесі вивчення художньої культури.

РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ У СТАРШОКЛАСНИКІВ ЕСТЕТИЧОГО СТАВЛЕННЯ ДО МИСТЕЦТВА В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ
2.1. Обґрунтування педагогічної системи формування у старшокласників естетичного ставлення до мистецтва
У даний час, коли залучення сучасного старшокласника до художньої культури на початку ХХІ століття відбувається в умовах надзвичайно насиченого інформаційного поля, коли вік техніки поступається місцем віку людини, і людство веде творчий пошук шляхів переходу від техногенної цивілізації до антропогенної цивілізації майбутнього, приділяється велика увага питанням виховання естетично розвиненої особистості, реалізації її творчого потенціалу, формуванню ціннісних орієнтацій шляхом залучення до світової художньої культури, шедеврів світового мистецтва.
У своєму дослідженні при розгляді педагогічної системи формування у старшокласників естетичного ставлення до мистецтва ми будемо спиратися на концепцію художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, розроблену Л.Масол, в якій вибудовано цілісну модель художньої освіти й виховання школярів, наголошено на ролі навчальної діяльності як фундаменту естетико-виховної системи школи в її взаємозв'язку з позаурочним і позашкільним компонентами виховання, визначено пріоритетною діалогову стратегію педагогічної взаємодії з метою розвитку творчого потенціалу особистості [137]. Для нашого дослідження важливим є те, що дана концепція вибудовується на основі переосмислення концептуальних засад навчання і виховання школярів, на наданні пріоритетної ролі загальноосвітній школі та позашкільним навчальним закладам, які "мають стати осередками виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання людини, яка характеризується високою емоційно-естетичною культурою" [там само, С.4], що дозволяє екстраполювати її положення у сферу формування у старшокласників естетичного ставлення до мистецтва без будь-яких принципових доповнень і обмежень.
Для визначення авторського підходу до формування естетичного ставлення до мистецтва у старшокласників були взяті за основу такі положення концепції художньо-естетичної освіти та виховання [137]:
- художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів;
- мета художньо-естетичного виховання полягає у тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні;
- шкільна освіта у відриві від усієї системи позаурочної та позашкільної виховної роботи об'єктивно не може реалізувати необхідний комплекс культуротворчих функцій, притаманних мистецтву.
Зауважимо, що вплив мистецтва на особистість, за Є.Крупником, відбувається на трьох рівнях її психологічної організації:
- психофізіологічному - через активізацію зорових, слухових та інших рецепторів;
- психологічному емоційно-вольовому - через стимулювання психологічної активності або психологічної розрядки, релаксації;
- соціально-психологічному - через катарсичну реакцію, що перетворює і гармонізує її особистісні стани та якості.
Саме на цьому рівні найбільш ефективно реалізується виховна функція мистецтва [112, С.103-104].
У процесі дослідження була розроблена педагогічна система формування у старшокласників естетичного ставлення до мистецтва в процесі вивчення художньої культури. До визначення терміну "педагогічної системи" вчені підходять з різних позицій. Під педагогічною системою науковці розуміють "систему наукових тверджень, яка трактує і координує для певної мети основні педагогічні фактори (педагог, учень, матеріал) та встановлює їхній стосунок до даного суспільного середовища" [132, С.133] (Я.Мамонтов); "множину взаємопов'язаних елементів, об'єднаних загальною метою функціонування та єдністю керування, що виступають у взаємодії із середовищем як цілісна єдність" [83, С.16] (Т.Ільїна). В.Безпалько під системою розуміє будь-який процес, що відбувається за конкретних умов і в сукупності з цими умовами, а педагогічною системою вважає "систему, в якій протікають педагогічні процеси" [14, С.25].
Під педагогічною системою, за О.Ковальовим, слід розуміти "сукупність компонентів, взаємодія котрих обумовлює високий ступінь організації процесу учіння, що проявляється в підвищенні його ефективності" [94, С.15]. Н.Кузьміна розуміє це як "множину взаємопов'язаних структурних і функціональних компонентів, що підпорядковані межі виховання, освіти та навчання підростаючого покоління й дорослих людей" [144, С.10], Д.Дичковська визначає як "педагогічну концепцію і досвід її реалізації в педагогічну практику; еталонну модель, результати дії якої апробовані на соціальному рівні й мають свою специфіку" [67, С.344].
Серед структурних елементів педагогічної системи вчені виділяють: навчальний матеріал, учитель, учні, навчальні посібники, технічні засоби навчання (Т.Ільїна), Ю.Бабанський додає умови навчання, О.Ковальов - накопичені суспільством досвід і знання - предмет навчання; множину семіотичних структур, за допомогою яких відбувається кодування та накопичення інформації, компонент управління, до якого відносяться: сукупність "фільтрів" (програм, підручників, посібників), спроби досягнення мети - засоби, форми і методи педагогічного впливу; Л.Вікторова - результат [39, С.21]; Г.Сєрікова вводить поняття "педагогічний об'єкт", "домінуючий об'єкт".
Узагальнюючи ці визначення, можемо зробити висновок, що педагогічна система - це педагогічна концепція, модель взаємопов'язаних структурних і функціональних компонентів, які підпорядковані меті навчання та виховання. Основні ознаки педагогічної системи: пов