Формування соціально значущих якостей майбутнього вчителя

РОЗДІЛ 2
МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
2.1. Структурні компоненти моделі формування соціально значущих якостей
майбутнього вчителя
Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті ставить
надзвичайно важливі завдання перед вітчизняною системою вищої освіти. Для
оптимальної реалізації цих завдань у системі вищої педагогічної освіти потрібно
мати чітку науково-теоретичну основу для розробки моделі формування соціально
значущих якостей сучасного вчителя.
Такою основою нами визначені наукові підходи: соціально-філософський,
гуманістичний, креативний, технологічний.
Модель – це речова, знакова або уявна система, що відтворює принципи
внутрішньої організації та функціонування, а також певні властивості, ознаки чи
характеристики об'єкта дослідження, безпосереднє вивчення якого неможливе,
ускладнене або недоцільне [217 , с.168].
Моделі освіти – сформовані за допомогою знакових систем розумові аналоги
(логічні конструкти), які схематично відображають освітню практику в цілому або
її окремі фрагменти.
С.С. Вітвицька зазначає, що модель завжди виступає як аналогія і є проміжною
ланкою між висунутими теоретичними положеннями та їх перевіркою у реальному
педагогічному процесі [36, с.31].
Базуючись на розумінні змісту понять "модель", "формування соціально-значущих
якостей", під моделлю формування ми розуміємо систему взаємопов'язаних
елементів педагогічного процесу, котрі забезпечують достатній рівень
сформованості у студентів соціально значущих якостей майбутнього вчителя.
Модель є дидактичною і може бути використана при підготовці майбутніх педагогів
у вищих навчальних закладах. Аналіз сучасних дидактичних концепцій свідчить, що
в основі обґрунтування такої моделі має бути ідея забезпечення суб'єктності
майбутнього фахівця у дидактичному процесі та професійній діяльності.
Система навчального процесу, яка створює сучасну модель навчання – це цілісна
множина сукупності її основних складових. Модель – це знакова система, за
допомогою якої можна відтворити дидактичний процес як предмет дослідження,
показати в цілісності його структуру, функціонування і зберегти цю цілісність
на всіх етапах дослідження. Наявність науково обґрунтованої моделі навчального
процесу дозволяє прогнозувати його розвиток. А це особливо важливо для
педагогічного процесу, бо в ньому обов'язково слід передбачати й прогнозувати
майбутній позитивний результат. Педагогічна освіта готує студента до майбутньої
соціально спрямованої діяльності, тому вона має бути динамічною, своєчасно
реагувати на соціальні запити і готувати підростаюче покоління до повноцінного
життя. Всього цього можна досягти завдяки дидактичному моделюванню.
Дидактичне моделювання – це система дій, яка забезпечує адекватне засвоєння
модельованих властивостей, зв'язків і відношень об'єкта, що пізнається.
Об'єктами дидактичного моделювання виступають природні та штучні системи, а
суб'єктом – людська свідомість.
Модель дидактичного процесу визначає цілі, основи організації та проведення
навчально-виховного процесу і може бути структурною, динамічною, факторною,
функціональною і соціально-технологічною.
Поняття "формування особистості" може вживатися у двох вимірах: педагогічному
(як "проектування" особистості) і психологічному (як її розвиток, процес і
результат). За дослідженнями А.В. Петровського педагогічний і психологічний
підходи до формування особистості складають нерозривну єдність. У побудові
моделі формування соціально значущих якостей майбутнього вчителя ми виходимо з
положень концепції "зони найближчого розвитку" Л.С. Виготського та концепції
"перспективних ліній" А.С. Макаренка.
У побудові моделі ми виходили з тих функцій, які виконує вчитель, та
професіограми педагога (М.І. Бобнєва, Г.С. Бодальов, М.І. Скаткін, Л.Ф. Спірін,
М.Х. Тітма, Б.О. Федоришин та ін.) [26; 27; 191; 205; 215; 219].
Розглянуті функції вчителя тісно пов'язані з реалізацією соціально значущих
якостей особистості, і тими вимогами до нього, які зумовлені їх змістом.
Основні соціальні функції – методико-просвітницька та
організаційно-координаційна детерміновані місцем вчителя, яке він займає у
системі інститутів соціалізації. (Див. п. 1.1) Дослідження багатьох учених
(Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін, А.І. Щербаков та ін.) переконливо доводять, що
у навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов'язані функції
вчителя: діагностична, орієнтаційно-прогностична, конструктивно-проектувальна,
організаторська, інформаційно-пояснювальна, комунікативно-стимуляційна,
аналітико-оцінна, дослідницько-творча [107; 192; 193; 238].
Діагностична функція педагогічної діяльності пов'язана з розпізнаванням і
вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як
реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку
учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу,
встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і
якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей
освіти.
Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає
орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті
і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального
розвитку учнів дозволяють прогнозувати передбачення розвитку чогось, що
базується на певних даних, як учні сприймуть матеріал, перебуваючи під впливом
життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в
суть явища, що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування
перед