РОЗДІЛ 2.
СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ СПИСКІВ НЕАВТЕНТИЧНОЇ ГРАМОТИ КН. АНДРІЯ БОГОЛЮБСЬКОГО 1159 р.
Вивчення процесів побутування неавтентичної грамоти кн. Андрія Боголюбського
зумовлює комплексне дослідження всіх віднайдених списків документа, зокрема,
проведення їх структурно-змістовної характеристики та здійснення
текстологічного аналізу (з метою ідентифікації списків, груп списків і
редакцій). На підставі джерелознавчого аналізу визначено хронологічні межі
виникнення й побутування неавтентичних текстів. Оскільки документ зберігся лише
в пізніших списках, здійснено спробу реконструкції тексту протографа. Для
встановлення етапів редагування документа розроблено стеми генеалогічної
залежності списків. У Додатках до дисертаційного дослідження оприлюднені
результати лінгвістичного й палеографічного аналізу збірок, до складу яких
увійшли списки фальсифікатів (більшість текстів збереглася не в самостійному
вигляді). Лінгвістичне вивчення списків “грамоти” проведене з метою дослідження
мовних особливостей (зокрема, пізніших текстових нашарувань), оскільки всі
віднайдені списки датовані другою половиною XVII – останньою чвертю XVIII ст.
(1658–1766 рр.)
2.1. Структурно-змістова характеристика документа та джерелознавчий огляд його
збережених текстів
Дослідження списків неавтентичної грамоти кн. Андрія Боголюбського 1159 р.
передбачає вивчення структури документа й аналіз його змісту. Фальшований текст
у більшості списків Короткої та Повної редакцій (разом із “грамотою” Патріарха
Максима 1481 р., що підтверджувала “надання” 1159 р.) збережений у складі
автентичного підтвердного привілею Патріарха Ієремії II Траноса 1592 р.
(1572–1584, 1587–1595 рр.). Обидва фальсифікати представлені як виписи з
актових книг Константинопольської патріархії, що були підтверджені Патріархом.
Дипломатична достовірність документа на сучасному етапі розвитку історичної
науки не підлягає жодному сумніву. Ідентифікація згаданих у тексті осіб, аналіз
датаційних формулювань і мови дають підстави визнати документ пізнішим
фальсифікатом. Проти його автентичності свідчать численні анахронізми, що
суперечать нормам діловодства XII–XIII ст. Мова списків “грамот” кн. Андрія
Боголюбського та кн. Романа Галицького є сумішшю церковнослов’янської і
української мов та польських діалектизмів XVI–XVII ст. Навіть враховуючи
пізніші мовні нашарування, тексти неможливо віднести до XII–XIV ст. [142
Востоков А. Описание русских и словенских рукописей… – № LXIX; Петрушевич А. О
начатках первого епископства... – С. 107; Введенский А.А. Лекции по
документальному источниковедению... – С. 112.]
Усі списки документа мають трьохчленну будову, тобто складаються зі вступного
протоколу, власне змісту та есхатоколу. Протограф підтвердної грамоти
Константинопольського патріарха Ієремії від 5 вересня 1592 р. (5 індикта) [143
РДАДА. – Ф. 124. – Оп. 1. – Спр. 22 (1688 р.). – Стп. 7.], куди був вписаний
текст “грамоти” кн. Андрія Боголюбського 1159 р., втрачений. Ця патріарша
грамота разом з іншими документами на права монастиря згоріла під час лаврської
пожежі 22 квітня 1718 р. [144 РДАДА. – Ф. 124. – Оп. 1. – Спр. 30 (1719 р.). –
Арк. 1–1 зв.] Виявлені копійні списки датовані 1658–1766 рр., тобто серединою
XVII – другою половиною XVIII ст. Можливо, усунення конкретної дати обумовлене
зростанням рівня археографічних знань державних канцеляристів (або
монастирських писців), які, звіряючи дату з числом індикту, помітили
невідповідність. В основній частині документа подано інформацію про пожалування
низки привілеїв на користь монастиря. За ним, згідно з “грамотою”,
закріплювалася низка земельних володінь і численні привілеї, зокрема:
• комплекс маєтностей у Київському та Житомирському повітах Київського
воєводства (інформацію про локалізацію маєтностей представлено в табл. № 1);
• право ставропігії, ймення “лаври” та статус “архімандрії”;
• юрисдикція над чоловічими Київським Пустинно-Микільським, Чернігівським
Єлецьким, Новгород-Сіверським Преображенським й Брянським Свенським монастирями
[145 Евгений [Болховитинов], митр. Описание Киево-Печерской Лавры... –
С. 161–169.].
Неавтентична грамота датована за візантійською системою літочислення (від
створення світу). Найраніші виявлені тексти Повної редакції (12 березня
1680 р., 7 листопада 1680 р., 10 лютого 1688 р.) мають конкретне датування – 15
березня 1159 р. – та містять інформацію про сфальшований князівський підпис
(“Андре[й] о Хр[ис]те Б[о]же[м] в?рный ц[а]рь і великиi кн[я]зь всеа Росиі и
прочихъ м?стъ своею рукою по[д]писа[л] [146 РДАДА. – Ф. 124. – Оп. 1. – Спр. 22
(1688 р.). – Стп. 57.]”). Однак у текстах Короткої (1658 р.) [147 РДАДА. – Ф.
124. – Оп. 1. – Спр. 12 (1658 р.). – Стп. 68, 88.], як і в пізніших списках
Повної редакції за 1720–1760-х рр., зазначений тільки рік; також не зафіксоване
число індикту.
Експонентом (ініціатором пожалування) фігурував володимиро-суздальський князь
Андрій Юрійович Боголюбський (із зазначенням мирського імені “Китай”). У
контексті інформації про земельне надання також зафіксовані імена кн. Юрія
Володимировича Долгорукого (батька “жертводавця”), а в текстах Повної редакції
– кн. Катерини (міфічної бабки князя). Поруч з іменами експонентів вказані
імена дружин-співдарителів, що начебто були ініціаторами пожалування земельних
володінь на користь Києво-Печерського монастиря. Власне від імені кн. Андрія
Боголюбського надано десятину на монастир з с. Чмельов Київського повіту та сіл
Ставки і Ловков Житомирського повіту Київського воєводства. Від імені кн. Юрія
Долгорукого монастирю пожалувано містечка Брусилів, Васильків, а також села
Бара
- Київ+380960830922