РОЗДІЛ 2
ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ
ОСВІТИ СЛОБОЖАНЩИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Вивчення сучасних історико-педагогічних досліджень [52; 67; 77; 84; 87; 81;
140; 150; 166; 262; 268; 269; 334; 338; 351; 355; 384; 430; 432], архівних
матеріалів [448; 449; 451; 462; 507; 512; 528], історичних джерел [11; 13; 15;
30; 31; 69; 114; 115] дозволяє стверджувати, що одним із важливіших культурних,
політичних, економічних та освітніх осередків Російської імперії у другій
половині ХІХ ст. була Слобожанщина.
Як відомо, до складу зазначеного регіону у досліджуваний період входили
Харківська, Воронезька, Орловська, а також частина Катеринославської і
Тамбовської губерній. Протягом другої половини ХІХ ст. провідним
торгівельно-промисловим і культурно-освітнім центром залишався Харків: сім
основних щорічних ярмарків і значні торгові обороти, розвиток промислових
підприємств, відкриття вищих навчальних закладів [11].
Найважливішим освітнім закладом Слобожанщини у зазначений період виступав
Харківський університет, який, на думку Д.І.Багалія, «був покликаний утворювати
науку», «давав чимало славетних діячів» та «працював на користь своєї країни»
[13, с.218]. Харківський університет характеризувався стабільною структурою
(передбачав 4 факультети: медичний, історико-філологічний, фізико-математичний
та юридичний), налагодженою системою підготовки фахівців та визначною плеядою
відомих професорів і педагогів-науковців. Тому в аспекті досліджуваної проблеми
саме діяльність зазначеного навчального закладу викликає найбільший інтерес.
При університеті існував педагогічний інститут, який у 1861 році було
перетворено у педагогічну семінарію, а в 1866 – у вищі трирічні педагогічні
курси, які готували учителів для шкіл округу та кандидатів на посади викладачів
для вищої школи [13, c.219].
Відзначимо, що на території Слобожанщини, окрім Харківського університету, з
1873 р. став функціонувати ветеринарний інститут, до якого приймались особи, що
закінчили курс гімназії, духовної семінарії чи реального училища. Навчання в
інституті тривало чотири роки, а з кінця 90-их років у ньому розпочалась
серйозна наукова робота, яка підняла інститут на одне з перших місць серед
подібних закладів Російської імперії.
Бурхливий розвиток капіталізму в Україні у другій половині ХІХ ст. викликав
гостру потребу в кваліфікованих інженерних кадрах, що зумовило створення в
Харкові Практичного технологічного інституту (1885 р.). Основною метою цього
навчального закладу було надання вищої технологічної освіти з механічної та
хімічної спеціальностей. Термін навчання в інституті складав п’ять років
[395].
У аспекті досліджуваної проблеми звертає увагу на себе той факт, що існування
певної мережі вищих навчальних закладів та території Східного регіону у другій
половинні ХІХ ст. сприяло згуртуванню навколо них численної кількості видатних
науковців, прогресивних педагогів, учених ,які у свою чергу приділяли багато
уваги розробці організаційних, загально-педагогічних, дидактичних та методичних
питань.
У ході наукового пошуку виявлено, що непоміркована і непослідовна політика
царського уряду другої половини ХІХ ст. щодо школи гальмувала не тільки шкільну
справу, відсуваючи на задній план найважливіші її завдання – виховання і
навчання, але й педагогічної науки, оскільки ігнорувала закономірності її
розвитку.
Аналіз історико-педагогічної літератури [3; 182; 184; 264; 418; 420; 421; 422],
матеріалів періодичних видань [3; 10; 31; 39; 51; 52; 85; 89; 97-101] дозволяє
стверджувати, що основні положення організації і діяльності вищих навчальних
закладів у досліджуваний період були представлені «Статутами», у яких, на думку
Х.Танклера і Є.Князєва, «...виражалась ідеальна модель університета, бажана для
самодержавства» та офіційними нормативно-правовими документами, які приймав
уряд [166, с.37]. Більш детальне відображення питань організації
навчально-пізнавальної діяльності студентів було у різноманітних «Правилах»,
«Розпорядженнях», «Постановах» та «Циркулярах» по навчальним округам.
2.1. Застосування різноманітних форм і методів навчально-пізнавальної
діяльності студентів Слобожанщини
Аналіз архівних документів [442; 450; 470; 471; 477; 480; 492; 498; 501;
502;507;510;511;512;516;517;522;524;532], численних публікацій
[8;12;29;35;48;49;50;140;151;156;248;249;251;254-261] другої половини ХІХ ст.
свідчить, про те, що прогресивні вчені Слобожанщини вже за тих часів приділяли
значну увагу пошукам форм і методів, які б сприяли підвищенню ефективності
організації навчально-пізнавальної діяльності студентів.
У ході наукового пошуку виявлено, що основною формою організації
навчально-пізнавальної діяльності студентів Східного регіону була лекція, яка
проводилась на початку навчальних занять. Так, О.Ткаченко з цього приводу
писав, що професорська лекція виступала найпоширенішою формою навчання вже у
першій половині ХІХ ст. [384].
Вивчення історико-педагогічної літератури [138;153;176;341] дозволяє
стверджувати, що у процесі організації лекції вчені замислювались над питанням
доцільності організації розумової діяльності студентів і активізації мислення,
дидактичними засобами розвитку уваги і подолання пасивності слухачів,
структурою і формою матеріалу лекцій, його новітнім характером.
У аспекті досліджуваної проблеми вважаємо за необхідне відзначити, що основними
вимогами успішної організації лекції, згідно звіту ад’юнкта філософії
А.Протопопова за 1833/34 навчальний рік, були:
гарна підготовка до лекції як необхідна умова її вільного викладу. При цьому
слухачі бі
- Київ+380960830922