розділ 2.9).
При застосуванні у 3 хворих способу гемороїдектомії по М.П.Захарашу у 2 (66,7%)
з них, за ширини гемороїдального вузла на рівні зубчастої лінії 12 та 14 мм,
гіперестезивною реакцією сфінктеру відхідника (1 хворий) і спазмом його на тлі
анальної тріщини (1 хворий), досягнення одномоментного видалення
гемороїдального вузла потребувало тривалого впливу електрозварювання, що
супроводжувалося значним нагріванням оточуючих тканин. Також була відзначена
нерівномірність електрозварювання між браншами електродів, що спричинило
неперекриття окремих судин та потребу у їх додатковому електрозварюванні.
Внаслідок значної ширини утвореної рани натяг її країв спричиняв розрив
електрозварювального шва, тому рани зашивали кетгутовою ниткою. У цих хворих у
першу добу після втручання виявили набряк анодерми обабіч ран, ексудативний,
без ціанозу, болючий – що, на нашу думку, свідчило про його запально-ішемічну
природу. У першого хворого через 5 діб після втручання відзначили кровотечу під
час стулу обсягом до 50 мл, яку було зупинено консервативними заходами.
Причиною кровотечі було прорізання швів на рані. У нього ж через 12 діб після
втручання виявили запальний інфільтрат перианальної ділянки на 5 годинах;
інфільтрат розкритий за методом Gabriel, під наркозом. В рані виявили ознаки
колікваційного некрозу, але кількість сегментоядерних нейтрофілів та макрофагів
була відносно меншою за класичну картину, кількість фібрину менша за виявлену у
хворих групи К1. Нормалізація реакції сфінктеру відхідника у них відбулася на
44-48 добу після здійснення гемороїдектомії, задовільною функцію сфінктеру
хворі визнали на 52-56 добу. Протягом 3 років спостереження рецидив геморою,
випадіння слизово-підслизового шару відхідника та нижньоампулярного відділу
прямої кишки у цих хворих не виявлені, формування звуження відхідника або
грубих деформуючих рубців, анального нетримання - також. У 1 хворого виявили
рецидив анальної тріщини, без спазму, від хірургічного лікування якої хворий
відмовився.
У 1 (33,3%) хворого з шириною гемороїдальних вузлів на рівні зубчастої лінії
відхідника 11 мм, гострим тромбозом зовнішніх гемороїдальних вузлів ІІ ступеню
та гіперестезивною реакцією відхідника, при здійсненні гемороїдектомії по М. П.
Захарашу контролювали температуру електрозварювання, обмежуючи її зростання
вище 700С. Рану зашили кетгутовою ниткою.
В післяопераційному періоді набряку анодерми не спостерігали, загоєння
перебігало з появою незначної кількості сегментоядерних нейтрофілів в рані, без
ознак колікваційного некрозу, з нормальним вмістом фібрину. Нормалізація
реакції сфінктеру відхідника у них відбулася на 19-у добу після здійснення
гемороїдектомії, задовільною функцію сфінктеру хворий визнав на 24-у добу.
Протягом 3 років спостереження рецидив геморою, випадіння слизово-підслизового
шару відхідника не виявлений, звуження відхідника або грубих деформуючих
рубців, анального нетримання - також.
У наступних втручаннях у 3 хворих при здійсненні гемороїдектомії слизову
оболонку розсікали скальпелем, електрозварювання застосовували в підслизовому
шарі, для переривання кровотоку. Цей метод назвали відкритим електрозварюванням
гемороїдальних вузлів в рані – ВЕГВР (рис. 4.2).
Рис. 4.2. Здійснення відкритого електрозварювання гемороїдальних вузлів в рані
Після здійснення відкритого електрозварювання гемороїдальних вузлів в рані
остання має наступний вигляд (рис. 4.3).
Рис. 4.3. Рана після здійснення ВЕГВР перед зашиванням.
Під час здійснення ВЕГВР контролювали температуру електрозварювання, обмежуючи
її зростання вище 700С. При цьому у всіх хворих відзначили посилення прямої
залежності якості зварювання від сили стискання браншів зварювального
інструменту, та оберненої від сили стискання браншів зварювального інструменту
залежності температури електрозварювання. При цьому не було прямої залежності
між температурою зварювання та якістю зварного шва в межах температурного
діапазону зварювання 40-700С.
Ширина гемороїдального вузла на рівні зубчастої лінії у хворих становила 11-14
мм, при цьому у 1 хворого виявили 2 додаткових гемороїдальних вузли з
підтвердженням магістрального кровопостачання їх за даними ультразвукового
дуплексного сканування. У 1 хворої виявили випадіння сегменту
слизово-підслизового шару відхідника і нижньоампулярного відділу прямої кишки
довжиною 12 мм збоку від гемороїдального вузла, з розширенням жмутка живлячих
його магістральних судин до 15 мм, у 1 хворого – випадіння півциркулярного
сегменту слизово-підслизового шару відхідника і нижньоампулярного відділу
прямої кишки. Ерозію слизової оболонки з гіперестезивною реакцією сфінктеру
відхідника виявили у хворої з випадінням сегменту слизово-підслизового шару
відхідника, та спазм сфінктеру відхідника на тлі анальної тріщини – у хворої
без додаткового до геморою випадіння.
В післяопераційному періоді у всіх хворих відзначили посилення реактивності
сфінктеру відхідника незначний набряк анодерми з утворенням по 1 шкірній
складці без ціанозу та ознак магістрального кровотоку, не набрякаючій під час
натужування. Загоєння перебігало з появою незначної кількості сегментоядерних
нейтрофілів в рані, без ознак колікваційного некрозу, з підвищеним вмістом
фібрину та затримкою появи полібластів до 17-ї доби у 2 хворих. Нормалізація
реакції сфінктеру відхідника відбулася на 21-23 добу після здійснення
гемороїдектомії, задовільною функцію сфінктеру хворі визнали на 24-29 добу.
Протягом 3 років спостереження рецидиву геморою, випадіння слизово-підслизового
шару відхідника, анальної тріщини не виявлено, формування звуження відхідника
- Київ+380960830922