РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ ХАРКІВСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ
СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ В 1917 – 1919 РОКАХ
2.1. Створення УПСР, організаційна та агітаційна робота її Харківської
організації у 1917 році
Значне місце на політичній арені України в 1917-1921 роках займали українські
політичні партії, серед яких найбільш потужними були Українська партія
соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія,
Українська партія соціалістів-федералістів тощо. Члени цих партій були
представлені в усіх державних установах України. Українські партії мали
розгалужену систему місцевих організацій, які провадили політичну лінію на
місцях. Українські партії відігравали велику роль в історичних процесах, що
відбувалися на території України в зазначений період.
Найчисельнішою та найвпливовішою політичною силою української революції була
Українська партія соціалістів-революціонерів. Слід відзначити, що УПСР на
території України діяла до 1919 р. Після цього її діяльність зосереджується
закордоном, де в свою чергу вона тривала до 1939 р. Тому виходячи з
хронологічних та географічних меж даної дисертації дослідження УПСР буде
вестись до 1919 р., тобто до часу, коли харківська місцева організація УПСР
(комуністів) реорганізувалась в нову партію - УКП(б).
Офіційне оформлення УПСР відбулося в квітні 1917 року на Установчому з’їзді
партії. Але набагато раніше цього в різних губерніях України існували і діяли
невеликі організації українських есерів. Доречним, на нашу думку, буде короткий
аналіз дореволюційної діяльності гуртків українських есерів на Харківщині, який
дасть змогу визначити ступінь оформленості та розвитку української есерівської
організації в регіоні в період революції.
Появу перших гуртків українських соціалістів-революціонерів в 1902 – 1904 рр.
пов’язують з виходом деяких представників соціалістично-революційної течії (М.
Шаповал, О. Мицюк) з РУП [137, с. 166]. Наприклад, в Золочівському повіті
Харківської губернії в 1903 р. існувала українська група
соціалістів-революціонерів, що займалася переважно «аграрно-терористичною
боротьбою» [199, с. 23]. В 1906 р. була утворена студентом Миколою Залізняком
Київська організація українських есерів, яка «виділялася найбільшою діяльністю»
[103, с. 105]. Згадуються ще Баришпільська і Ново-Басанська організації, що
були створені есером Г. Одинцем [197, с. 125]. Групи ці існували і провадили
свою роботу як самостійні, або як зв’язані з російською партією
соціалістів-революціонерів. Взагалі, частина істориків схиляються до
проросійського походження партії українських есерів, пояснюючи цю точку зору
наявністю великої мережі російських есерівських організацій на Україні та їхнім
впливом на український народ [153, с. 68; 199, с. 14, 26]. Безумовно, гуртки
українських есерів знаходились під значним впливом російських організацій, але,
все одно, не можна не враховувати самобутній характер УПСР. Ця партія була
створена на території України, її членами були українці, в основному
національно свідомі, на неї великою мірою впливали особливості політичного,
економічного, культурного життя України. Саме ці обставини сформували характер
української партії есерів. З цього можна зробити висновок, що УПСР - це суто
українська партія, яка прийняла деякі ідеологічні, програмні основи російської
партії соціалістів-революціонерів.
В Харківській губернії діяльність українських есерівських гуртків була
безпосередньо пов’язана з молодіжним рухом в той час. Так, в 1904 -1906 рр.
діяв «Український соціально-революційний гурток», що був організований М.
Шаповалом в Чугуївській військовій школі та, який займався суто
пропагандистською роботою [170, с. 177, 179-180]. Дослідник українського
політичного руху на Лівобережжі початку ХХ ст. Наумов С.О. зазначає також про
створення українського есерівського гуртка в Харкові в 1906-1907 рр. на базі
Української студентської громади. «Його засновником був М. Шаповал, який поряд
з іншими членами гуртка виробляв основні засади його діяльності: модернізм,
протест проти «старих» союзників (РУП, УНП, ПСР), націоналізм, соціалізм. Але
несприятливі умови післяреволюційної реакції спричинили швидкий занепад
місцевого гуртка та висилку з міста М. Шаповала за революційну діяльність»
[170, с. 210-211]. Відродження діяльності Харківської організації українських
есерів починається з 1911 р. Тоді була видана заява УПСР, в якій одним із
завдань ставилась підготовка народних мас до наступної фази визвольної боротьби
[137, с. 165]. В цей час лідерами Харківської організації українських есерів,
яка складалась переважно зі студентів, були О. Мицюк, А. Заливчий, Г.
Михайличенко, В. Коряк, В. Глуходід [170, с. 212-213]. Дослідник Наумов С.О.
зазначає, що «в 1914-1916 рр. харківська організація УПСР була досить міцною,
підвищився її авторитет як у партії так і серед революційних організацій міста.
Через важкі політичні умови українські есери не мали можливості розгорнути
діяльність по створенню власних партійних осередків, тому головну увагу
приділяли роботі в позапартійних структурах, головним чином, молодіжних:
«Український соціалістичний колектив», український гурток Дергачівської
сільськогосподарської школи» [170, с.216]. В 1914-1916 рр. тривала робота
партії й по виробленню програмових засад. На засіданні ЦК УПСР влітку 1914 р.
були окреслені головні програмні ідеї партії. В аграрному питанні -
націоналізація землі та основних галузей промисловості, а в політичному -
боротьба за національно-територіальну автономію України, яка забезп
- Київ+380960830922