змістів, самовираження, соціальна творчість.Можливість редукції освіти до навчання як механічної передачі знань, умінь, навичок, що може зумовлювати й додаткові задачі - виховання особистості.Навчання і виховання постають як єдине ціле, елементи якого у принципі
розділити неможливо.Тверді норми, що уніфікують людську індивідуальність.Основний чинник системи освіти - вільний розвиток індивідуальності.Модель взаємодії: педагог - вихованецьМодель взаємодії: педагог - вихованець, вихованець - вихованець, вихованець - педагог.Педагогічна система детермінована; структура, елементи і можливості задані, чинник випадковості привнесений ззовні. Можливий протилежний варіант - система абсолютна випадкова.Резонанси, невизначеність, випадковість, хаос можуть бути джерелом формування нових відносно детермінованих структур.Стохастичні системи врівноважені. Неврівноваженість шкідлива для гомеостазу системи.Неврівноваженість - необхідна умова самоорганізації; розвиток відбувається через нестійкості і резонанси.Час зворотний або спрямований таким чином, що відбувається деградація системи.Час незворотний; може відбуватися еволюція системи у часі.Кожен елемент педагогічної системи розглядається відносно ізольовано.Основна увага приділяється кооперативним діям великого числа елементів.Спрямована на підкорення людиною зовнішнього світу.
Орієнтована на поєднання пізнання внутрішнього та зовнішнього просторів людини як проявів єдиного Космосу.
Спрямована на передачу "чужих" знань та їх репродукцію. Основний наголос - на придбанні вихованцем "правильної" інформації, раз і назавжди заданої. Навчання реалізується як процес розв'язування стандартних вправ. Перенесення знань з однієї області в іншу практично не виникає. Панує культ виконання навчальної програми і нав'язування нею темпів просування у навчанні.Набуття знань здійснюється через організацію власного досвіду, через оволодівання методами вирішення проблем. Діяльність спрямовано до зони найближчого розвитку (Л. С. Виготський). Притаманно індивідуальний темп просування у навчанні. Засоби навчання та виховання - саме життя (освіта як мистецтво життєтворчості особистості).
Принцип інтеграції та реалізація міждисциплінарних зв'язків навчальних предметів.У стосунках людина виступає як об'єкт зовнішнього світу. Учень для педагога - об'єкт навчання та маніпулювання. Позиція педагога егоцентрична.Стосунки як з людиною, так й з будь-якими творіннями Космосу будуються як суб'єкт-суб'єктні. Вчитель та учень входять у децентровані взаємини.Реальне співробітництво унеможливлене, демонструється його імітація як між педагогами, так і між педагогами та учнями.Створення ситуації реального співробітництва та об'єднання його особистісної і професійної сторін.
Учасники освітнього процесу, вчитель та учень, створюють єдине інтерактивне поле взаємодії, сумісно видобуваючи знання (суб'єкт-суб'єктна, гуманістична парадигма освіти)Організація спільної діяльності педагогів має директивний та епізодичний характер. Не враховуються індивідуальні інтереси та вибір учасників взаємодії. Професійне зростання здійснюється за рахунок зовнішньої мотивації.Спільна діяльність носить систематичний характер, ґрунтується на вільному виборі, вільному утворенню груп співробітництва за їх інтересами. Професійне зростання здійснюється за рахунок внутрішньої мотивації.Дисципліна є продуктом зовнішнього тиску.
Створюються передумови для актуалізації самодисципліни, самовиховання, особистісної відповідальності за свою долю.Людина взаємодіє з собою за допомогою механізмів пізнання зовнішнього світу, тому сприймає себе як об'єкт маніпулювання. Світ сприймається у контексті етично-виховної полярності, протистояння, поділяється на "своїх і чужих", позитивне та негативне, що постає чинником дезинтеграції людиниСамопізнання здійснюється через усвідомлення власного досвіду, в якому відсутні помилки та успіхи, а є лише рівні розуміння власного життя. Негативні та позитивні риси людини при цьому сприймаються як рівноцінні ресурси її розвитку. Використовуються специфічні методи поглиблення самосприйняття (тренінг-семінар особистісного зростання, соціально-психологічний тренінг, тренінг професійної майстерності, інтерактивні, релаксаційні та медитативні методики тощо).
Для вихованців характерні такі негативні емоційні стани: тривожність, фрустрація, страх, агресія, автоагресія.Культивується та реалізується доброзичливість, відкритість, довіра, навчання майстерності подолання конфліктів.
Діяльність педагога рефлексується, осмислюється епізодично, що схоже на пошук виходу з глухого кута. У своїй діяльності педагог обмежується емпіричним принципом "проб та помилок", орієнтується лише на методичні рекомендації, не досягає рівня концептуально-теоретичного узагальнення свого досвіду, без чого неможливе реальне професійне зростання. Рефлексія, осмислення, усвідомлення власної діяльності має тренувально-навчальний, експериментальний, систематичний характер. У вчителя формується науково-теоретичне, системне мислення на тлі широкого узагальнення педагогічного досвіду.
Особистісне пізнання та розвиток має спорадичний, стихійний характер, схожий, скоріше, на протест проти традиційної системи освіти.Особистісне пізнання та розвиток знаходяться у фокусі уваги, відрізняються добровільністю та регулярністю. Професійне та особистісне зростання інтегруються.Учасники навчально-виховного процесу знаходяться у стосунках змагання, суперництва, заздрості, честолюбства, амбіційності, засудження та обговорення один одного, оцінювання, навішування ярликів. Сприйняття самого себе роздрібнено на оціночні ролі. Особистість учня сприймається через призму шкільної оцінки.Відбувається становлення стосунків багатопланового сприйняття один одного; на їх основі кристалізується цілісне сприйняття самого себе.
Мислення визнається лише формально-логічне, вербально-дискурсивне, одномірне, аналітичне, що тренує лише ліву півкулю головного мозку людини (більшість інформації у шкільній освіті адресується саме їй). Ставиться перепона спробам інтуїтивному способу пізнання, не підтримується відкрите, багатозначне, метафоричне мислення.Відкривається багатомірне, багатопланове творче мислення за рахунок взаємодії стратегій обробки інформації лівою та правою півкулями мозку. Розвиток інтуїтивного та метафоричного компонентів пізнання світу знаходить підтримку, розглядається як частина творчого процесу. Узгоджується лівопівкульовий раціоналізм та правопівкульове цілісне, асоціативне, інтуїтивне мислення. Теоретичне і абстрактне знання всіляко доповнюються і збагачуються експериментально-дослідним, отриманим як у школі, так і поза школою. Творчість та обдарованість є виключенням.Творчість та обдарованість стають нормою.Приховування або спотворення реальних результатів навчальної діяльності.Зацікавленість у прозорості та відкритості своїх дій.
ДОДАТОК Ґ
Практична реалізація синергетичних принципів
у контексті функціонування освітньої системи
Таблиця Ґ
ПРИНЦИПИПедагогічний зміст реалізації принципів як головні напрямки синергізації освітнього простоту
1. Принцип незамкнутості, відкритості педагогічної системи та її підсистем зовнішньому середовищу Суб'єкт-суб'єктний характер взаємин у навчально-виховному процесі; гуманізація, фасилітація, природовідповідність, самоврядування; взаємодія і взаємообмін інформацією і "енергією" з навколишнім середовищем, що позначається на таких моментах педагогічного процесу, як рефлексивність педагогічної системи, діагностованість перебігу педагогічних процесів та актуалізація зворотного зв'язку; міжпредметність, відкритість до педагогічних новацій, до інших предметних областей сучасної науки; до глобалізаційних процесів; відкритість до світу на особистісному рівні кожного учасника навчально-виховного процесу; афективно-перцептивна відкритість вихованця соціальному середовищу; активність педагогічної системи; єдність навчання та виховання; "відкритий", "дистанційний" тип освіти упродовж життя.
У діяльності педагога відкритість позначається у відновленні та переструктуванні змісту, методів і форм навчання та виховання з урахуванням таких чинників, як відкритість, самоорганізація, саморозвиток, креативність і нелінійність мислення, керування і самоврядування тощо.
2. Принцип самоорганізації та цілісності освітньої системи Формування в системі активного, багатогранного навчально-педагогічного середовища; самоорганізація, утвердження учнівського та студентського самоврядування; широта та різнобічність психолого-педагогічних впливів на вихованця, спрямованість виховних впливів на цілісну людину у всьому розмаїтті її соціально-психологічних, соматичних, духовних аспектів; велика увага приділяється кооперативним, когерентним діям великого числа елементів та чинників, що передбачає розмаїття елементів навчально-виховного середовища, наявність великої кількості елементів навчально-виховного процесу, навчально-виховних засобів, впливів, аспектів людини, що залучаються у цей процес; багатогранність розвитку людини ("талант - синтез талантів").
3. Атракторність та гомеостатичність педагогічної системи як її еволюційний ресурсВизначається наявністю цілей, на яких спрямована структуралізація педагогічної системи та її функціонування; при цьому мета навчально-виховного процесу має орієнтуватися на розвиток особистості вихованця, на формування ціннісних орієнтацій, творчої особистості, що саморозвивається, на формування багатомірного, багатопланового творчого мислення за рахунок функціонального узгодження стратегій обробки інформації лівою та правою півкулями мозку.4. Принципи нестійкості, біфуркаційності, флуктуаційності, динамічної ієрархічності, педагогічної системи, її відкритість до надмалої дії Зумовлюється перебуванням відкритих систем у хитливому, нелінійному стані та характеризує сам еволюційних процес, коли системи саме на рівні нестійкості, на межі між старим і новим еволюційним станом перебувають у динамічному метаморфозному стані самозміни, відкриваючись до резонансних впливів зовнішнього середовища, особливо до надмалих впливів мотиваційного й корегуючого характеру. 5. Принцип ієрархічної цілісності освітньої системи, який виявляє пов'язані із ним принципи нелінійності, когерентності, адитивності (ціле більше частин), емерджентності (наявність нових системних якостей системи, які не є сумою якостей її елементів) Відновлення системи шляхом загибелі старого порядку, хаосу і народження нового; зміст і закономірності рівня навчальної дисципліни не можуть бути зведені до складу і закономірностей рівня цілого навчального матеріалу; освітня система стимулює учасників навчально-виховного процесу на пізнання цілісних, міждисциплінарних, фундаментальних, глибинних, глобальних законів та закономірностей світу, орієнтацію на синтез знань; особистісна самодетермінація, актуалізація внутрішньої, глибинної мотивації досягнення певних цілей через творчі форми навчальної діяльності; педагогічна система сама обирає шлях свого розвитку, що передбачає такі синергетичні особливості останнього, як резонанси, невизначеність, імовірність, випадковість, хаос.6. Імовірнісний, надситуативний, самоактуалізаційний, самодетермінований характер педагогічного процесуВідкритість невизначеності, творчості, імпровізації, експерименту, процесам самоактуалізації; резонансний характер керування педагогічними процесами, їх людиномірний, суб'єкт-суб'єктний характер.
7. Принцип відносності інтерпретацій предмету спостереженняОбмеженість і відносність наших уявлень про систему в кінцевому дослідженні, що можна конкретизувати як відносність інтерпретацій щодо масштабу спостережень і кінцевому очікуваному результатові, коли "спостерігачі" різних ієрархічних рівнів процесу навчання по-різному уявляють моделі педагогічної діяльності і тільки комунікація між ними дозволяє уявити всю цілісність - педагогічну діяльність, що передбачає активну взаємодію педагогів, які відносяться до різних предметних циклів навчання, їх відкритість інноваціям. Принцип синергізації педагогічної системиУтвердження міжпредметного характеру змістовної орієнтації педагогічної системи, безпосереднє використання методології синергетики у її побудові.
ДОДАТОК Д
СИНЕРГЕТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ЧЕРГУВАННЯ ПРОЦЕСІВ ІЄРАРХІЗАЦІЇ
ТА ДЕІЄРАРХІЗАЦІЇ В РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ
Ієрархізація Деієрархізація Ієрархізація Деієрархізація Ієрархізація
Процес ієрархізації педагогічної системи Процес деієрархізації педагогічної системи Процес ієрархізації педагогічної системи
РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ОСВІТИ ЯК СУСПІЛЬНОГО ІНСТИТУТУ
Примітивні співтовариства
Суб'єкт-суб'єктний стан інтеграції вчителя та учня, "пряма" передача знання через спонтанний акт містичної ініціації чи сумісної діяльностіСоціуми нового часу
Суб'єкт-об'єктний стан диференціації вчителя та учня, передача знання вчителем-раціократом опосередкована суб'єкт-об'єктними відносинамиІнформаційне суспільство
Суб'єкт-суб'єктний стан інтеграції вчителя та учня
(вчитель та учень знаходяться у рівному положенні стосовно до Істини), передача знань ініціюється як розкриття учням самого процесу народження знання
РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ
(РАДЯНСЬКИЙ ТА ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОДИ)
- роки ХХ століття
Активний пошук нових форм навчання та виховання, становлення "трудової школи", орієнтація на трудове навчання як засіб інтеграції учнів у саме життя, розвиток бригадно-лабораторних, самоврядувальних форм навчання, комунарського виховання, педагогічної системи А.С.Макаренка
- роки ХХ століття
Усталений, догматизований стан освіти, відхід від принципу "трудової" школи, поширення "книжної школи", репродуктивних форм навчання, сувора регламентація шкільного життя, назрівання освітньої кризи
Кінець ХХ століття
Повернення до "трудової школи", "нове педагогічне мислення", гуманізація освіти, її суб'єкт-суб'єктний особистісно орієнтований, ноосферний, людиномірний, глобалізаційний характер, розвиток педагогіки співробітництва, рух авторських шкіл, дистанційно-інноваційні процеси в освіті, розвиток педагогічної акмеології, педагогічної синергетики, педагогіки толерантності, учнівського та студентського самоврядуванняРис. Д 1. Синергетична модель актуалізації глобальних
та локальних тенденцій розвитку освіти та вітчизняної педагогічної думки
ДОДАТОК К
Хронологічний список
- Київ+380960830922