РОЗДІЛ 2
ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ
ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДЕННЯ
2.1. Суб’єктний склад договору дарування
Розглядаючи елементи договору дарування, слід зазначити, що в теорії цивільного
права відсутній єдиний підхід до розуміння того, що складає елементи цивільного
договору в цілому. В літературі зазначалося, що кількісний склад таких
елементів коливається від двох до чотирьох. При цьому дослідники наводять
різноманітні аргументи щодо своєї власної класифікації елементів [95, с. 30].
Зазвичай під елементами розуміється суб’єкт, об’єкт та зміст цивільно-правового
договору. Інколи елементами договору називають рівність сторін в договорі,
свободу волі, оферту, акцепт, зустрічне надання [199, с. 104] та інші складові
[57, с. 165].
Відповідь на питання щодо елементного складу договору у першу чергу залежить
від того, в якому розумінні використовується сам термін «договір». При аналізі
договору як правовідношення під елементами зазвичай розуміється суб’єкт, об’єкт
та зміст цивільно-правового договору. При цьому останній складають права та
обов’язки сторін. Якщо розглядати договір як підставу виникнення договірного
зобов’язання, тобто як юридичний факт, то доречним можна вважати існування
таких елементів договору, як його суб’єктний склад та зміст. В цьому розумінні
зміст договору визначається як сукупність його істотних умов [26, с. 65].
Треба також відзначити, що в літературі серед елементів договору називається
також форма договору [62, с. 146]. Такий підхід вбачається обґрунтованим. При
характеристиці будь-якого договору питання щодо його форми має суттєве
значення. Можна погодитися з тим, що форма договору є його необхідним
елементом, який відображує специфіку договору, пов’язану з його предметом.
З урахуванням наведеного, до елементів договору дарування можна віднести:
1) суб’єктний склад договору дарування;
2) зміст договору дарування;
3) форму договору дарування.
Серед елементів загальної договірної конструкції найбільш чітко визначеним
можна вважати питання щодо суб’єктного складу договору. Так, суб’єктами
договору визнаються його сторони, коло й найменування яких зазвичай закріплено
у відповідних нормах закону [37, с. 496].
Відповідно сторонами договору дарування є особи, які вступають у договірний
зв’язок для досягнення поставленої мети. Згідно із ч. 1 ст. 720 ЦК України
сторонами договору дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава
Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада [209, с. 373]. Отже,
дарувальником та обдаровуваним може бути будь-який учасник цивільних відносин
за виключенням іноземних держав та інших суб’єктів публічного права. Разом з
тим логіку законодавця щодо іноземних держав та суб’єктів публічного права
важко прийняти як чітко визначену. Якщо цілком можливою є участь у відносинах
дарування держави України, яка є суб’єктом публічного права, тоді справедливим
буде визнання такої можливості за іншими державами та суб’єктами публічного
права.
Не буде перебільшенням сказати, що у першу чергу сторонами договору дарування є
фізичні особи. Ці особи повинні відповідати загальним вимогам ЦК України щодо
дієздатності суб’єктів цивільних правовідносин. Виходячи з цього доцільно
розглянути фізичну особу як дарувальника та обдаровуваного. Відповідно до
загальних норм ЦК України та норм, що регулюють відносини дарування,
дарувальником може бути будь-яка фізична особа, яка є власником відповідного
майна та має достатній обсяг дієздатності (статті 30, 720 ЦК України). Повністю
дієздатна особа на свій розсуд розпоряджається належним їй майном. Окрім іншого
вона має право подарувати все або частину свого майна іншій особі, вільно
обравши контрагента за договором.
Частково дієздатні фізичні особи мають право самостійно здійснювати дарування
лише у межах дрібного побутового правочину (п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦК України).
Неповнолітні (фізичні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) мають
неповну цивільну дієздатність. Проте вони самостійно розпоряджаються своїм
заробітком, стипендією або іншими доходами. Виходячи з п. 2 ч. 1 ст. 32 ЦК
України ці фізичні особи самостійно здійснюють права на результати
інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом. Отже, такі
фізичні особи можуть вільно дарувати грошові кошти чи майно, що є їх заробітком
або іншим доходом.
Інші правочини неповнолітні особи вчиняють за згодою батьків (усиновлювачів)
або піклувальників. У випадку коли неповнолітня особа виступає дарувальником
або обдаровуваним за договором дарування, предметом якого є транспортний засіб
чи нерухоме майно, згода батьків має бути письмово оформлена та посвідчена
нотаріально. На вчинення такого правочину також необхідний дозвіл органу опіки
та піклування. Вказані правила спрямовані на захист прав та законних інтересів
неповнолітніх. Тому на обов’язковість їх виконання звертає увагу й судова
практика. Так, рішенням Апеляційного суду Житомирської області було визнано
недійсним договір дарування на користь неповнолітньої особи у зв’язку з
відсутністю на цей правочин письмової нотаріально посвідченої згоди батьків та
дозволу органу опіки та піклування [170].
Обмежено дієздатні фізичні особи згідно зі ст. 37 ЦК України мають право
самостійно вчиняти дарування в межах дрібного побутового правочину, але для
здійснення ними правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, їм необхідно
отримувати згоду піклувальника. Таким чином, повноваження щодо визнання того чи
іншого дарування дрібним побутовим надаються безпосередньо піклувальнику як
особі, що публічним порядком визнана та призначена захищати права та законні
інтереси підопічного. Але враховуючи те, що піклувальник може помиля
- Київ+380960830922