Вы здесь

Договір перестрахування

Автор: 
Семенова Катерина Геннадіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U001369
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

2.1. Поняття та юридична природа договору перестрахування

Розглянувши ознаки перестрахування та проаналізувавши його особливості, ми мали змогу впевнитися в тому, що надання перестрахувального захисту здійснюються на договірних засадах.
Оскільки наука цивільного права не дає вичерпної інформації щодо договору перестрахування, доцільно розпочати його дослідження насамперед через поняття загального цивільно-правовового договору. Відповідно до цивільного законодавства, договором визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У науковій літературі існує кілька точок зору на поняття договору. Його розглядають і як підставу виникнення правовідносин [90, c. 117], і як самі правовідносини, що виникають з цієї підстави, і, нарешті, як форму, яку відповідні правовідносини приймають [37, c. 17]. Відповідно, загальні положення про договір, та, зокрема, його систематику, стосуються всіх договорів, у тому числі й договору перестрахування.
У радянській юридичній літературі особливо чітко виражено багатозначне уявлення про договір у дослідженнях О. С. Іоффе. Визнаючи договір угодою двох або декількох осіб про виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, О. С. Іоффе відзначав, що іноді під договором розуміється саме зобов'язання, що виникає з такої угоди, а в деяких випадках цей термін означає документ, що фіксує акт виникнення зобов'язань за волею всіх його учасників [77, c. 126].
Єгоров Н. Д. стверджує, що під договором розуміють і юридичний факт, що лежить в основі зобов'язання, і саме договірне зобов'язання, і документ, у якому закріплений факт встановлення зобов'язального правовідношення [58, c. 486]. Ми підтримуємо цю точку зору, оскільки щоразу, коли сторони укладають договір, вони по-різному можуть розуміти його зміст і мають на меті різний результат. Так, договір має за мету не лише встановлення, зміну та припинення правовідносин, але й виконання суб'єктами предметних дій, зміст яких закріплюється в угоді [37, c. 16]. Договором визначаються конкретні права й обов'язки контрагентів, що підтверджує Р. О. Халфіна, яка вважає, що в поняття договору, окрім погодження волі двох або кількох осіб, повинні бути включені їхні взаємні цивільні права і обов'язки [164, c. 50], і конкретні вимоги до суб'єктів для забезпечення виконання зобов'язань, які закріплюються в договірної формі шляхом спочатку усної домовленості, а потім шляхом закріплення цього факту в документі. Таким чином, враховуючи викладене, слід наголосити, що договір перестрахування, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, можна розглядати як: а) правову форму, на підставі якої вчиняється дія (надання послуги); б) спосіб конкретизації дій, які повинні вчиняти сторони; в) узгоджене волевиявлення сторін, націлене на отримання відповідного результату; г) засіб взаємного контролю поведінки сторін (належне виконання зобов'язань, встановлення відповідальності), який сприяє досягненню очікуваних результатів [69, c. 24-25].
Норми про договір перестрахування не включалися до цивільного законодавства УРСР (ЦК 1964 року) і для цього було ряд підстав. Перш за все в СРСР у період, коли в країні страхова діяльність мала статус державної монополії, питання про використання перестрахування зі зрозумілих причин не виникало. Радянські ідеологи стверджували, що радянське державне страхування, засноване на єдиних організаційних началах, на принципах державної монополії, має високий ступінь стійкості страхових операцій і не має потреби в перестрахуванні [107, c. 8]. Відповідно, визнавши, що перестрахування в СРСР не потрібно, Ф. В. Коньшин зауважував, що Держстрах, аж ніяк не знижуючи ступінь фінансової стійкості для сукупності всіх страхувальників, не вдаючись до перестрахування, приймає на власний ризик об'єкти з будь-якою страховою сумою [88, c. 58]. Такі твердження радянських науковців стримували розвиток доктрини договору перестрахування. Основним була відсутність приватної власності та приватного інтересу. І тільки з появою приватної власності і, зокрема, приватних страхових компаній в Україні й застосуванням ними перестрахувального захисту назріла практична необхідність у законодавчому врегулюванні договірних відносин, пов'язаних із перестрахуванням.
Зараз регулювання договірних зобов'язань, які виникають під час надання перестрахувального захисту, як ми вже вказували, отримало закріплення у ЦК України. Відповідно до ст. 987 ЦК України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Недосконалістю цього визначення є те, що в ньому недостатньо визначені права та обов'язки сторін договору. Крім того, як уже раніше зазначалося, це визначення договору перестрахування дає назву лише одній стороні договору - страховикові, що надає перестрахувальний захист (перестраховик).
З визначень договору перестрахування, запропонованих вченими-цивілістами (яких було не так багато) з метою приєднання до основного із зазначених тверджень, або висловлення власної думки, можна виділити чотири.
Одні вчені перестрахування визначають як договір, за яким одна сторона за обумовлену винагороду надає іншій стороні захист повністю або частково від збитків або зобов'язань, які можуть бути пов'язані з виконанням раніше укладеного самостійного договору страхування між страховиком і третьою особою [156, c. 469]. Проте, як уявляється, таке тлумачення договору перестрахування є дещо неточним, оскільки: а) не визначено, хто є сторонами договору; б) прямо вказується на те, що страховик може повністю перестраховувати прийняту за договором страхування відповідальність. Ми виходимо із можливості перестрахування тільки частини відповідальності; в) стверджується, що здійснення страхової