РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ АНАЛІЗУ Й ПРОГНОЗУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МІСТА
2.1. Особливості економіки сучасного періоду
Визначення економічної підсистеми містобудівної системи як керуючої у процесі територіального розвитку міста потребує обґрунтування економічної теорії розвитку. Економіка міста є складовою економіки країни. Місто розвивається тоді коли має економічні взаємодії із зовнішнім середовищем і ефективно розподіляє економічні ресурси між домогосподарствами й суб`єктами економічної діяльності шляхом мультиплікування інвестицій. Тому обґрунтування економічної теорії почнемо з аналізу існуючих теорій розвитку.
У світі не було і немає ніякої ідеальної моделі розвитку, якій можна було б сліпо успадковувати. Кожна країна сама розробляє власну стратегію з урахуванням специфіки своєї економіки, права, політики, моралі й психології народу, свого положення у світовому господарстві. Однак зрозуміло, що краще при цьому спиратися не тільки на свій, але і чужий досвід, використовувати гарну теорію, а не погану Економічна практика, зокрема, економічна політика урядів після закінчення другої світової війни, свідчить про те, що в більшості випадків реальні дії по підтримці й регулюванню економічної діяльності базувалися на істотно більш широких основах, чим теорія оптимальної рівноваги [29]. Найбільш блискучий приклад успіху дає Німеччина, батьківщина й основний полігон соціально-ринкового господарства [30]. Найважливіша роль у дослідженні економічних функцій держави належить такому напрямку, як Теорія державних фінансів (Public есоnомісs), що представляє собою синтез усіх основних підходів в економічній теорії - неокласичного, кейнсіанського, нового інституціоналізму, а також чисто емпіричного аналізу [31].
Існує консенсус щодо основних задач перехідного періоду. Це макроекономічна стабілізація, що вирішує проблему надлишкової грошової маси, що виникла в результаті розвалу соціалістичної економіки, лібералізація цін, торгівлі й виробництва, реструктуризація (приведення структури виробництва у відповідність із реальними суспільними потребами), приватизація (одним із головних аргументів на її користь вважається те, що приватизовані підприємства менш схильні прагнути до "добування ренти", чим державні) і інституціональна реформа, що покликана забезпечити оформлення прав власності, контрактів і відповідальність ринку. Однак між різними дослідницькими підходами в економічній теорії маються розходження в питанні про порівняльну важливість окремих задач, порядку й швидкості їхнього рішення.
Для формальної неокласичної теорії, заснованої на моделі загальної рівноваги, перехід від централізованої до ринкової системи - це перехід від одного рівноважного стану до іншого, котрий перевершує перший за критерієм Парето - оптимальності. Процес руху від однієї рівноваги до іншого сам по собі не є об'єктом аналізу, і кінцевий стан не залежить від того, яким шляхом він був досягнутий. Тому питання про порядок здійснення різних стадій реформи тут не можна поставити. Проблеми приватизації й інституціональної реформи також не виникають, оскільки передбачається відсутність трансакційних витрат, а в цьому випадку оптимальний розподіл прав власності виникне сам собою в результаті "торгу" сторін. Головним кроком економічної реформи вважається лібералізація цін, що виконує двоїсту задачу. По-перше, вона забирає "грошовий навіс", що утвориться в економіці дефіциту і нерівновагих цін. Це важливий крок на шляху макроекономічної стабілізації. По-друге, створюється можливість установити відносні ціни, що відбивають реальний ступінь рідкості благ в економіці і тому задають виробникам і споживачам правильні орієнтири. Це приведе в підсумку до мікроекономічної реструктуризації й установлення структури виробництва, що відповідає потребам членів суспільства. Отже, із даної точки зору, досить забрати штучні перешкоди, що стримують економічну волю, і перехідний процес піде сам собою. Звичайно, у ході реструктуризації неминучі потерпілі: це і впливові групи "добувачів ренти", і працівники, зайняті виробництвом продукції, що не користається попитом. Але опір перших треба придушити силою держави (не треба думати, що неокласики виступають за слабку державну владу), а труднощі других треба наскільки можливо зменшити. Половинчасті й повільні реформи підвищують витрати перехідного процесу. До того ж передбачається, що політичний опір ринковим реформам також легше зломити при швидкоплинному ході трансформації. Одним словом, перед нами повне теоретичне обґрунтування "шокового сценарію". Його автори вірять у "побудову капіталізму" ударними методами (навіть англійська назва шокового сценарію називається big bang, що можна перевести, як "великий удар"). Прямими опонентами неокласиків виявляються тут економісти, що дотримують кейнсіанських поглядів [32]. Відмовляючись від моделі загальної рівноваги, вони підкреслюють, що економічні процеси протікають у реальному часі і від їхнього ходу сильно залежить кінцевий результат. Кейнсіанці підкреслюють активну самостійну роль грошей і відсотка як передатної ланки від грошових перемінних до реального. Величина відсотка визначається не граничною продуктивністю реального капіталу, як припускає "чиста" неокласична теорія, - це, у першу чергу, грошовий феномен. Ринкові процентні ставки відбивають не прибутковість реальних інвестицій, а моральний ризик і спосіб добору кредитних проектів. Тому інвестиції у грошові активи не тільки не тотожні реальним інвестиціям, але і можуть витісняти їх. Крім того, що реально існує в економіці невизначеність, асиметрично розподілена інформація спотворюють структуру відносних цін. Особливо все це відноситься до фінансових ринків, що виконують в економіці найважливішу функцію перекидання капіталу в більш ефективні галузі. зокрема, банки схильні давати в борг старим клієнтам, вони не мають ефективних засобів оцінки й добору інвестиційних проектів [33]. Тому рекомендується активне втручання держави у фінансову сферу і тверде регулювання діяльності фінансових посередників.
- Київ+380960830922