РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗА МЕТАФІЗИЧНИХ ВИМІРІВ ОСМИСЛЕННЯ ЛЮДИНОЮ ОСНОВНИХ СФЕР СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ ОБРЯДОВИХ ПІСЕНЬ ТА ЗАГАДОК).
2.1. Оприявнення метафізичних прагнень людини в контексті економічних та соціальних основ своєї життєдіяльності.
Постулат про визначальну роль соціальних факторів у формуванні способу життя, створенні духовного клімату і загалом культури давно і міцно увійшов у нашу літературу як загальновизнаний. Водночас варто зазначити, що поширеність застосування цього терміну прямо пропорційна ступеню його невизначеності[див про це 208]. Річ у тім, що поняття "соціальні фактори" - це загальник, абстракція, яка в різних культурних системах та неоднакових історичних ситуаціях уприсутнює себе дуже несхожими між собою явищами. Особливо це актуально для народів найдавніших цивілізацій. Так, для осідлих племен визначальними соціальними факторами формування духовності будуть, з-поміж інших, визначена територія з її ландшафтом, кліматом, родючістю, тяглість технологічних, писемних (ширше - мовних) традицій. Історія давньоєгипетського, давньояпонського суспільств переконливо це засвідчує. Натомість кочові племена потребували в духовній площині збереження старих тотемних уявлень, в соціально-політичній сфері - утримання стабільності правлячого клану й виплеканих ним структур, а в духовно-політичній - культивування ідеї завоювання степових просторів і об'єднання кочових суспільств під однією рукою [див.119; 28-32]. Ієрархія в системі факторів, що лежать в осерді прогресу суспільності народів, які виявились втягненими в культурно-історичну орбіту розвитку інших народів, буде інакшою, аніж у тих, котрі історично тривалий час спирались на власні традиції. Ось чому до питання про роль соціальних факторів у розвитку суспільств треба підходити історично.
Які ж фактори здобули собі визначальні опорні точки в способі життя далеких предків сучасних українців, зумовивши специфіку їх духовного життя на багато століть? З-посеред найважливіших назву насамперед найвідомішу й найуживанішу - поділ праці. Немало розлогих і глибоких суджень про це є у К.Маркса (1818-1883), П.Сорокіна (1889-1968), Л. Леві-Брюля та багатьох інших, то ж не варто вдаватися до докладного пояснення терміну чи ролі цього явища в первісному та ранньофеодальному суспільствах. Доцільніше буде показати його вплив на щойно згадуваний феномен діалектики особистісного й безособового начал в давньоукраїнській міфології. Цікаве теоретичне обгрунтування зв'язку між поділом праці та індивідуацією богів подав свого часу Е.Кассірер: "Людина не могла наділити своїх богів індивідуальним образом раніше, аніж вона знайшла новий принцип диференціації в своєму власному існуванні й у своєму власному житті. Вона знайшла цей принцип не в сфері абстрактної думки, а у власній діяльності. Фактично саме поділ праці знаменує нову еру релігійної думки. Задовго до появи особистих персоніфікованих богів ми зустрічаємось із божествами, яких можна назвати функціональними"[65; 122]. Мабуть цим можна пояснити існування в українському фольклорі таких істот як сонливиці, крикливиці, і т. под., слів "обмарило", "насунуло" та ін. Істоти тут вже локалізовані по характеру і по способу дії, але ще не мають особистих імен. В історії, мабуть, йшов тривалий процес переплетіння й синтезу соціального й психологічного чинників у формуванні особистісного й безособового начал у розвиткові міфологічних уявлень.
Наявність цих суперечливих уявлень утримувала в собі можливість подальшого розвитку духовності у двох різних векторах. Встановлення домінації особистісних сутностей сприяє створенню психологічних схильностей до таких монотеїстичних релігій як християнство, іслам. Культивування ідеї особистісних богів корелює в історії з культивуванням цінності особи, особистісного начала в житті. Перевага ж безособових начал дотична в подальшому розвиткові до розуміння особи як тимчасового носія якогось безликого начала. Зв'язок етичних та космологічних парадигм виявляється тут, наприклад, в ідеї карми, про що переконливо свідчать тексти деяких українських казок. Ми й досьогодні зустрічаємо в українців переконання, що людина "несе гріхи" за дії батька, діда та ін. Це є реліктом прадавніх уявлень. Ми знову зіштовхуємося з прикладом, що в кожний історичний момент люди мають можливість вибору між різними напрямками розвитку. І вибір цей часто був продиктований зовнішніми умовами, а орієнтація на одне начало зовсім не обов'язково наглухо перекривала шлях до розвитку іншого.
Опліч шереги універсально діючих, на життя й духовність людей наклали карб і соціальні фактори локальнішого характеру, притаманні вужчому колу культур. Серед багатьох, характерних для предків сучасних українців, відзначу особливо такі:
- землеробство (і головним чином хліборобство) як основне джерело фізичної підтримки життя, основи господарських та культурно-духовних стосунків;
- засаднича роль верстви "парубоцької" та жіночої громад, а також сім'ї в структурі соціальної організації;
- специфічна форма відносин типу "людина-боги (Бог)" в системі уявлень про найважливіші сфери своєї культурно- перетворювальної діяльності.
Перейдімо до докладнішого розгляду цих явищ.
Якщо в господарці етносу основне місце посідає землеробство, витіснивши на периферію інші види діяльності, то структура саморегуляції суспільних відносин та духовні явища, що її втілюють, набувають специфічних рис. Сама природа землеробства вимагає стійкої гармонії елементів власної діяльності з елементами тваринництва, збиральництва. Земля вимагає удобрень, для цього потрібні одомашнені тварини, а вони потребують рослин, води для споживання. А для збереження водного запасу потрібні насадження. Тож землероб дуже рано починає вбачати запоруку власного добробуту в спорідненості зі світом фауни, флори, з землею. Він віддавна усвідомлює світ як єдиний організм, в якому він сам, рослини, тварини, земля - все займає належне йому місце і все природним чином спо