РОЗДІЛ 2
Проблеми забезпечення сталого економічного розвитку агропродовольчої системи
2.1. Сталість агропродовольчої системи
2.1.1. Складові сталості агропродовольчої системи
Агропродовольча система (АПС) об’єднує в собі виробництво і споживання
продовольчих товарів. Доцільність включення в систему поряд із виробничою
складовою споживчого ринку продуктових товарів зумовлена визначальним впливом,
який справляє функціонування останнього на процес розвитку агропродовольчого
виробництва. Ринкова відкрита економічна система (як і така, котра аналогічно
вітчизняній поки ще знаходиться на шляху до ринку) є економікою споживача на
відміну від командно-адміністративної системи, що культивувала розвиток
виробництва заради самого виробництва. Таким чином, у сучасних умовах
дослідження вітчизняного агропродовольчого виробництва і його сталості
невіддільне від аналізу динаміки розвитку продовольчого ринку України.
Процес дослідження сталості агропродовольчої системи включає в себе ряд етапів.
На початку потрібно визначити поняття сталості системи, що розглядається. Далі
на основі цього – виділити окремі складові сталості агропродовольчої системи,
які необхідні на наступному етапі, а саме, - на етапі аналізу основних факторів
впливу на сталість даної системи. Кінцевою метою здійснення досліджень сталості
агропродовольчої системи є визначення на підставі всього викладеного провідних
напрямів комплексного підвищення сталості системи і її локальних складових.
Дослідженню питань сталого розвитку агропромислового виробництва (в т.ч.
агропродовольчого), на наш погляд, приділено недостатньо уваги. Це, зокрема,
підтверджується майже повною відсутністю як комплексних
теоретико-методологічних досліджень економічних проблем сталості
агропродовольчого виробництва і споживання, так і механізмів підвищення
сталості і адаптованості вітчизняного ринку в умовах існування значної
кількості внутрішніх і зовнішніх факторів впливу, а також беручи до уваги
необхідність забезпечення збалансованого розвитку агропродовольчої і сполучених
з нею суміжних підсистем неекономічного характеру.
Більшість робіт дореволюційних і радянських дослідників економічних аспектів
сталості аграрного виробництва була присвячена розгляду проблем сталості
землеробства і сільського господарства в цілому, зокрема, зменшенню коливань
валових випусків продукції сільського господарства і врожайності
сільськогосподарських культур, що відповідає підвищенню сталості галузі тощо
(див., напр.[16, 64, 80, 139, 184, 201, 202, 205, 206, 207]). Сталість
сільськогосподарського виробництва визначалась переважно як здатність
протистояти негативним впливам, передусім, стихійних сил природи, як здатність
відвертати чи ослабляти спади виробництва. Відповідно сталість АПК визначалась
як здатність безперервно підтримувати оптимальну пропорційність у процесі
відтворення в масштабах країни [64]. Кількісний вимір сталості здійснювався на
основі оцінки відхилень фактичних ресурсів продукції від нормативних (останні
припускалися рівними потребам). Дослідження здійснювалися з використанням
методів математичної статистики.
На наше переконання, сучасний етап розвитку людського суспільства і нашої
країни зокрема диктує необхідність застосування комплексного підходу до
встановлення сутності поняття економічної сталості агропродовольчого
виробництва як відкритої системи, що має здатність так чи інакше реагувати на
сигнали, які подають її окремі складові, і на зовнішні імпульси, що виходять з
інших підрозділів вітчизняного АПК (зокрема його 1 сфери), національної і
світової економічної системи, тісно взаємодіючих з агропродовольчою
неекономічних систем, а саме, - екологічної, демографічної і соціальної (див.
рис.2.1). Виходячи з такого уявлення, сталість агропродовольчої системи
визначається нами як здатність останньої до забезпечення власного зростання в
умовах дотримання оптимальних пропорцій свого внутрішнього розвитку і
збалансованості з розвитком перелічених вище взаємодіючих з нею систем [232].
Дослідження сталості агропродовольчої системи передбачає вивчення цілого
комплексу проблем, кожна з яких характеризує ту чи іншу грань поняття сталості
даної системи. Доцільно виділити наступні складові сталості агропродовольчої
системи:
природнокліматичну;
організаційну;
структурно-галузеву;
продуктову;
ресурсно-екологічну;
ресурсно-демографічну;
соціально-професійну;
зовнішньоекономічну;
фінансово-економічну.
Природнокліматична складова характеризує сталість агропродовольчої системи
відносно впливу природних факторів на процес розвитку системи. Щорічні зміни у
рівнях опадів, середньорічних температур тощо за відсутності інших факторів
впливу на сталість агропродовольчої системи здатні викликати різкі коливання
урожайності сільськогосподарських культур і, відповідно, обсягів вироблених
продуктів, тобто, дестабілізувати розвиток системи. Природнокліматичні фактори
визначають певний базовий рівень урожайності сільськогосподарських культур і
виробництва агропродовольчої продукції, якого система може досягти, не
здійснюючи додаткових фінансових вкладень. За умови наявності фінансових
ресурсів коливання у рівнях урожайності і виробництва сільськогосподарської
продукції можна згладжувати шляхом впровадження прогресивних технологій
вирощування сільськогосподарських культур, підвищення якості ґрунтів внаслідок
внесення добрив, меліорації земель, використання засобів захисту рослин тощо.
Організаційна сталість – це сталість організаційної структури агропродовольчої
системи.