Розділ 2
Вибір напрямів і методів дослідження
Процес життєдіяльності суспільного організму становить собою діалектичну
взаємодію різноманітних факторів, одні з яких діють незалежно від волі і
свідомості людей, визначаючи головні тенденції розвитку соціальних процесів, а
інші, навпаки, є результатом їхнього осмисленого вибору. У своїй сукупності
вони, а також багато інших факторів утворюють надзвичайно складний регулятивний
механізм, в якому важливе місце і роль належать соціальному управлінню. Історія
становлення людського суспільства, різних форм його державного устрою була
нерозривно пов’язана з вирішенням проблем його оптимальної організації,
ефективного управління усіма соціальними процесами з державно-владним
регулюванням різних сфер матеріального і духовного життя.
Оцінюючи сучасний стан філософської розробки проблем управління, слід виділити
два підходи, з яких перший пов’язаний переважно з її гносеологічними аспектами,
а другий не враховує взаємодію управління з регуляторами іншої природи. Хоча
обидва підходи і є виправданими самі по собі, але вони не забезпечують
достатньою мірою загальнофілософського вирішення проблеми, оскільки не виходять
за межі дослідження внутрішніх проблем управління. При цьому удосконалення
соціального управління обмежується, по суті, перетворенням у рамках керівної
підсистеми, а об’єкт управління, тобто суспільство у цілому, постає як
структура статичної природи, яка змінюється завдяки впливу лише суб’єкта
управління – державних, політичних і громадських організацій.
Як справедливо зазначено в [61. с. 12], філософія управління є однією з
важливих наукових галузей, які ще недостатньо розроблені у вітчизняній
літературі і тому часто потребують подальшого поглиблення, визначення основних
понять і методологічних принципів. Дослідження співвідношення об’єктивних умов
і суб’єктивного фактора, свідомого і стихійного у соціальному розвитку, що
становить теоретичний фундамент наукового вирішення проблем управління,
орієнтують на більш широкий підхід до філософських аспектів управління. Якщо
уявлення про формальну, кількісну характеристику соціального управління дають
поняття, категорії і закони, що розробляються кібернетикою, то комплексний
аналіз проблем соціального управління в органічній єдності історичного,
каузального, субстанціонального і структурно-функціонального аспектів, а також
осмислення специфіки прояву основних категорій діалектики у даному контексті
можливі лише на основі філософських методів.
У широкому філософському сенсі управління є всезагальною функціональною
властивістю об’єктивного світу. Спочатку це поняття застосовувалося виключно
стосовно людської діяльності, а щодо природи воно використовувалося як прийом
образного порівняння. Нині під впливом кібернетики воно втрачає свій
антропоморфний характер, і дослідження його взаємозв’язку зі свідомістю і
мисленням набуває виняткового значення. Джерелом і першопричиною управління є
здатність рухомої матерії створювати у процесі розвитку такі структури, яким
властива здатність до збереження чи підвищення рівня організованості, або,
більш загально, до удосконалення.
Водночас важливо підкреслити, що в системах управління, які включають людину,
свідомість і мислення останньої відіграють вирішальну роль, оскільки з їхньою
допомогою створюються гнучкі і динамічні моделі різних процесів,
екстраполюються майбутні стани керованих систем, формуються цілі управління, а
сутність останнього „очищується” від нашарувань вольового, морально-етичного і
емоційного характеру. Як свідчить досвід, отримане на цій основі філософське
знання відіграє конструктивну роль у загальній системі соціального знання, яке,
у свою чергу, виконує функцію методологічної рефлексії щодо соціальної
практики. Причому така функція реалізується завжди, оскільки породжується самою
природою пізнання, його постійним прагненням до цілісності. Якщо така функція
не реалізується соціально-філософськими засобами, то місце останніх посідають
інші, як правило інструментальні, засоби, які часто призводять до спотворення
суті справи і у кінцевому підсумку – до руйнування цієї цілісності [62. с.
29].
За сучасних умов така рефлексія особливо необхідна, оскільки, з одного боку,
багатоманітність об’єктів соціального управління відповідними видами діяльності
і знання з достатньою гостротою поставило питання щодо філософської розробки
поняття соціального управління в усіх його аспектах. А з іншого боку, швидке
розширення функцій соціального управління, кількості людей, які займаються
їхнім виконанням, породжує небезпеку переоцінки значення цих функцій, розвитку
уявлень про необмежені можливості управління соціальними процесами. Неважко
зрозуміти, що така переоцінка матиме небажаним наслідком маніпуляторські
тенденції в управлінні цими процесами. У такій ситуації серйозного значення
набуває розробка філософської проблеми загальних принципів соціального
управління, його меж. Слід визнати, що до цього часу дослідження філософських
аспектів соціального управління ще не отримали належного розвитку, у той час як
вони потрібні не лише у загальнотеоретичному плані, але й з погляду
практично-методологічного: від успішної розробки відповідних проблем у
кінцевому підсумку залежить прогрес усієї сфери соціального знання і
соціального управління, які обслуговуються цим знанням.
У процесі розкриття теми дисертації використовувалися всезагальний метод
пізнання – діалектико-матеріалістичний метод, загальні методи – аналіз, синтез,
індукція і дедукція, історичний і логічний, сходження від абстрактного до
конкретного, а також окре
- Київ+380960830922