РОЗДІЛ 2.
ДОСВІД ФОРМУВАННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ МІСТА
2.1. Сучасні тенденції управління розвитком виробничо-господарського
комплексу міст
У контексті швидкого економічного й організаційного розвитку світу міста відіграють важливу роль. Тут сконцентрований інтелектуальний, економічний і фізичний капітал. Нові наукові ідеї також, як правило, виникають у наукових центрах, що розташовані у містах. Багато міст займаються розробкою нових стратегій економічного розвитку й пошуком нових економічних ніш. У результаті міста стимулюють економічне зростання, створюють умови для конкурентоздатності господарських суб'єктів у межах як національного, так і міжнародного ринків.
Зокрема, протягом останнього десятиліття спостерігалося формування "міст-підприємців", тобто таких міст, що виявляють активність, яка випереджає події, здатні мобілізувати місцеві соціальні, політичні й економічні ресурси в єдиний цілісний організаційний комплекс, для того щоб розробити чітку стратегію економічного розвитку й забезпечити їй довгострокову підтримку. Поява таких міст-підприємців у Європі була обумовлена низкою причин.
Вплив структурних зрушень у світовій економіці на місцевий рівень був настільки сильним, що виникла необхідність у розробці власних стратегій та програм економічної стабілізації та підйому, а не просто в очікуванні, які рішення будуть прийняті з боку центральної влади. Тим часом політична й адміністративна децентралізація, що відбулася в багатьох державах, супроводжувалась перерозподілом функцій та повноважень між різними гілками влади. Органам місцевого самоврядування було делеговано додаткові обов'язки, виконання яких не завжди було забезпечено відповідними ресурсами.
Розробку власних програм стимулювало й загострення конкуренції між містами як у межах держави, так і у межах Європи, що об'єднується.
Реалізація головної мети міста-підприємця можлива за умов вирішення наступних завдань.
1. Економічна розмаїтість виробничого сектора і сектора послуг, особливо в галузях з високою доданою вартістю, а також розмаїтість товарів, що йдуть на експорт чи заміняють імпортовані.
2. Наявність кваліфікованого людського капіталу. Успіху досягнуть ті міста, де буде ефективно використовуватися інтелектуальний та творчий потенціал робітників, які мають високий рівень професійної підготовки, знань і умінь та здатні використовувати у своїй діяльності сучасні інформаційні технології.
3. Організовані інституціональні мережі та зв'язки. Для забезпечення конкурентоздатності міст необхідні різноманітні та всебічні зв'язки між різними інституціональними суб'єктами: установами вищої освіти, науково-дослідними інститутами, приватними фірмами й урядовими закладами. Наявність цих зв'язків сприяє більш ефективному використанню ресурсів людського капіталу, що функціонує у даному регіоні, знань та інтелектуальних здібностей освічених людей.
4. Сприятливе організаційне середовище. У містах необхідно створити умови для розвитку всіх сфер життєдіяльності населення: виробничої, соціально-побутової та ін. Це дозволить залучати та утримувати мобільну робочу силу. Загальновідомо, що економічного добробуту неможливо досягти за наявності значної соціальної нерівності. Певна соціальна однорідність і економічна конкурентоздатність - це дві взаємодоповнюючі, а не взаємовиключні сутності.
5. Якісна організація зв'язку, що частково означає фізичну комунікацію - дороги, аеропорти, залізничні вузли й електрозв'язок. Але комунікація є результатом певного рівня культури і відношення до проблеми. Міста-підприємці повинні розвивати міжнародні зв'язки, розробляти стратегію міжнародного співробітництва й визначити ті сегменти ринку, на яких вони зможуть зайняти або забезпечити тривалі стійкі позиції.
6. Організаційна можливість мобілізувати державні, регіональні, місцеві та приватні ресурси для довгострокового співробітництва з метою спільної розробки та реалізації стратегій економічного й соціального розвитку. Для міста-підприємця цей процес майже так само важливий як результат.
На сьогодні поглиблюється і прискорюється інтернаціоналізація економіки, послабляючи при цьому економічну владу й управлінські можливості як місцевих, так і центральних урядів і комун. Продовжується економічна реструктуризація, висуваючи наперед економіку сектора послуг. Зростає конкуренція між фірмами, державами, регіонами, містами в галузях залучення як державних, так і приватних інвестицій.
При аналізі європейської урбаністичної системи необхідно звернути увагу на ряд суттєвих моментів: по-перше, ці системи значно відрізняються одна від одної. Незважаючи на деякі ознаки конвергенції між містами Європи, між ними все-таки існують принципові розбіжності в історичній, інституціональній, економічній, соціальній та екологічній сферах. З урахуванням цих розбіжностей кожне місто повинно самостійно вирішувати свої проблеми, маючи при цьому власні потенційно різні можливості.
По-друге, європейська система міст дуже динамічна: з'являються нові функції і ролі, міняються взаємини міст у європейській системі. Усе частіше й частіше міські лідери шукають нові економічні ніші та можливості для своїх міст і створюють стратегічні альянси й коаліції по всій Європі для розвитку торгівлі, обміну ідеями, досвідом і кращими практичними рішеннями, надання підтримки економічному розвитку своїх територій і для того, щоб одержати у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання поставлених стратегічних завдань.
По-третє, головною ознакою міських змін є конкуренція між містами, що прагнуть до економічного успіху. Саме поняття конкуренції припускає, що серед міст будуть ті, хто виграв, і ті, хто програв.
По-четверте, важливий той вибір, який зробили лідери міст. Світ, у якому вони діють з 90-х років минулого століття, - це світ мінливий. У деяких відносинах обстановка в Європі стала більш стабільною. Зміна профілю міської економіки від п