розділ 2). На тлі широкого географічного контексту (Харківська, Херсонська, Катеринославська і Таврійська губ.), історико-економічних сторін суспільного життя ХІХ-ХХ ст. автор викреслює характеристику традиційного українського весілля з емоційної, етичної точки зору. "Українському традиційному весіллю були притаманні велика емоційна наснага, багатство обрядової символіки і обрядових пісень, поетичність численних обрядів. У весіллі відбились кращі риси народної моралі, виявлялись величезні артистичні здібності народу. Дотепність у жарті, змагання у переспівах дружок і бояр, ігрові елементи були невід'ємними рисами українського традиційного весілля кінця ХІХ - початку ХХ ст." [65; 21]. Створюючи архетип українського весілля, вчений порівнює його із південно-східним весіллям; доводить читача до висновку про наявність спільних структурних (загальноукраїнських) і багатьох східнослов'янських рис. Але поряд з цим, на думку дослідниці, яка спирається на роздуми О.Правдюка, "у кожного народу, крім спільних для всіх слов'ян рис, яскраво проступає національна специфіка як у порядку ведення обрядів, так і в їх назвах, змісті, характері" [65; 21, цит. за: 574; 102].
Для нашого дослідження надзвичайно важливе спостереження В.Борисенко про принципову здатність весільного обряду до емансипації регіональних параметрів, які в Запорізької обл., як і на будь-якій поліетнічній території, посилюється етнічною специфікою регіону. "Традиційне українське весілля, єдине в своїй основі, нараховує порівняно з іншими елементами духовної культури чи не найбільше варіантів, обрядових дій, нашарувань, відмінних не тільки для певних районів, але й у межах самого району. Відчутний вплив на формування таких локальних особливостей у південно-східний районах має процес тісної етнічної взаємодії представників різних національностей" [65; 22].
Питання міжетнічних взаємозв'язків у весільних обрядах населення південно-східних районів України розглядається дослідником окремо, але наявність таких зв'язків у даній праці ще тільки констатується. Вчений послідовно дає характеристику структурі весільного обряду росіян, болгар, греків, чехів, що проживають компактно в Запорізькій обл. [65; 71-89].
В.К.Борисенко у більш пізньому дослідженні "Весільні звичаї та обряди на Україні (історико-етнографічне дослідження)" (К., 1988) зосереджує увагу на структурі українського весілля, локальних особливостях весільного обряду центрального, поліського, карпатського, південного регіонів, сучасних тенденцій розвитку обряду. Розглядаючи локальні особливості обряду Півдня України, вчений торкається питань загальної колонізації краю, що відбилася на специфіці фольклору, розподілі південного регіону за ознаками традиційної культури на лівобережний і правобережний підареали і особливості кожного, що зафіксувалися в структурі і змісті весільного дійства [63; 139-145].
В статті "Весільні звичаї та обряди греків Приазов'я" [62] В.К.Борисенко, теоретично виходячи із наукових джерел грекознавства (експедиції викладачів Маріупольської гімназії в кінці ХІХ ст., роботи С.Ялі, В.Наулка, "Записки Одеського товариства історії і давностей"), наводить результати власних польових експедицій до Донецької обл. у 1975-1978 рр. Нею розглянуті питання грецької колонізації на Україні, статистики грецьких поселень на Півдні, аналізується традиційне грецьке весілля.
В повоєнний і сучасний період дослідженням музичного фольклору Запорізької обл. займалися вчені і відповідні установи регіону.
Н.Г.Полякова, провідний науковий співробітник обласного центру народної творчості , багато років є координатором фольклористичних ініціатив в регіоні. Під її керівництвом протягом останніх десятиліть відбувалися експедиції в різні куточки краю. В експедиції 1986 р. в с. Обіточне Чернігівського р-ну зібрані українські, російські, німецькі, австрійські пісні (усього 80), у 1995 р. в Веселівський р-н - західно- і східноукраїнські пісні, пісні козацької доби (усього 50), у 1996 р. в Токмацький р-н - частівки епохи голодомору, козацькі пісні (усього 80), у 1997 р. в Гуляйпольський р-н - 80 пісень російських, українських, фольклор часу Н.Махна та багато ін. Н.Г.Полякова є автором розшифровок, редактором збірників "Козацький фольклор" (К., 1996), "Українські народні пісні" (Запоріжжя, 2000).
На думку О.Правдюка, сучасний етап розвитку вітчизняної музичної фольклористики дає можливість створити класифікацію способів осмислення музичного фольклору. Дослідник наводить 8 типів фольклористичних досліджень, що історично склалися в науці (описувально-фактологічний, історико-хронологічний, пошуково-стратифікаційний, бінарно-опозиційний, діалектико-онтологічний, концептуальний, системно-комплексний, об'єктивно-технологічний) [578; 44-46]. Розглянуті вище дослідження музичного фольклору Запорізької обл. подають приклади існування більшості із наведених типів, що підтверджує органічне влиття регіону в контекст південноукраїнський і загальноукраїнський.
Нами розглянуті деякі регіональні і загальноукраїнські наукові заходи щодо вивчення музичного фольклору та етнографії Запорізької обл. в минулому і сучасності. Регіон неодноразово привертав увагу науковців, чим, відповідно, поступово здійснювалася наукова професіоналізація фольклору краю. Свідченням цього є збірки пісень і наукових публікацій на матеріалі регіону. Фронтально оглянувши їх, доходимо до висновку, аналогічного висновкові О.Макаренка: "Розвиток фольклористики та етнографічних досліджень, в тому числі й у південноукраїнському регіоні, розширює поняття "музичний фольклор Півдня України". До нього доцільно включити не тільки твори, записані на терені Північного Причорномор'я, й зразки, в яких іде мова про події, що відбувалися у краї в різні історичні періоди. В такому разі до числа записувачів та дослідників традиційної музичної культури регіону слід віднести М.Цертелєва - першого видавця українських дум..., більшість з яких сюжетно пов'язані з південноукраїнським краєм, М.Максимовича - дослідника й видавця першої
- Київ+380960830922