РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ УМОВИ ІСНУВАННЯ ВЕЛИКИХ ССАВЦІВ У ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ
Південна Україна представлена степовою зоною, яка тягнеться з півден-ного заходу на північний схід більш ніж на 1000 км - від пониззя р. Дунаю до південних відрогів Середньоросійської височини, та Кримськими горами. Ширина степової зони, де проводилося більшість досліджень, становить біля 100 км на заході та 300 км на сході; на довготі Перекопського перешийку цей показник досягає 450 км. Тут розташовані Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Херсонська та Одеська області, південна частина Кіровоградської, Луганської, Харківської областей та Автономної Республіки Крим. Загальна площа степової зони складає біля 220 тис. кв. км або 36,5 % території держави [415].
2. 1. Рельєф та ландшафти. Всю досліджену територію можна уявити у вигляді рівнини з підвищеною північно-східною частиною, що утворена Донецьким кряжем (найвище місце: г. Могила-Мечетна, 367 м н. р. м.) та Приазовською височиною (г. Бельмак-Могила, 324 м н. р. м.). Рельєф північної частини середньохвильовий, помережаний сіткою ярів, балок та неглибоких, але широких річкових долин; на півдні він стає типово рівнинним. Дуже поширеними елементами ландшафтів тут являються степові блюдця і поди діаметром 0,03-12 км, що утворилися внаслідок вимивання сполук кальцію у глибокі шари грунту. Найбільш значними з них є Агайманський, Чапельський, Сиваський та інші. Площа цих подів перевищує 30 км2 при глибині від 2 до 4 м. Поди особливо поширені і чисельні в Арбузинському, Березанському районах Миколаївської області, Голопристанському, Каланчацькому, Іванівському, Чаплинському районах Херсонської, Мелітопольскому, Токмацькому районах Запорізької області та в інших місцях. Одним із найбільш значних вважається Кам`янський під, довжина якого становить біля 40 км, а ширина - понад 15 км [136]. Поди являються важливими водозбиральними структурами південного степу, так як, маючи водотривке дно, вивільняються від накопиченої води лише шляхом випаровування. Тому після багатосніжних зим або тривалих дощів та злив вони перетворюються в озера, які, за певних умов, можуть стати пастками для зайців та інших звірів. До земельної реформи 1920 р. поди були вкриті ковилово-лучними та типчаково-ковиловими степами. Після їх розорювання і невдалих спроб використання для землеробства, вони були покинуті і стали перелогами; окремі з подів було розорано ще в 1914 р. [471]. Але в 1953-1957 рр., під час державної акції по залученню до використання у сільському господарстві цілинних і перелогових земель, більшість подів було розорано знову. Тому рослинні угруповання цих геоморфологічних структур, хоча і відрізняються від агроценозів своїм "степовим" виглядом, все ж таки мають вторинне походження і збіднену флору. До створення меліоративних систем вони були важливими літніми водопоями для диких та свійських тварин у маловодних районах межиріччя рр. Молочної та Дніпра.
Крайній південь степової зони зайнятий Причорноморською низиною; на півночі її найбільша висота сягає 160 м н.р.м., а поблизу моря вона не перевищує 2 м. Через Перекопський перешийок ця структура з`єднується з Північно-Кримською рівниною. На захід від Перекопу територія омивається незамерзаючим Чорним морем, а на сході - Азовським, яке в окремі роки покривається кригою на 2-4 місяці. Це дає можливість деяким тваринам долати його простори в зимовий період, а в окремі роки зайці та лисиці навіть створюють на морському льоду свої лігва [246].
У результаті морської абразії на крайньому півдні утворились своєрідні форми рельєфу у вигляді довгих вузьких напівостровів. У Азовському морі це Арабатська стрілка, Бердянська, Білосарайська, Степанівська, Обитічна, Крива коси та Федотова з островом Бірючий, який недавно приєднався до неї. У Чорному морі найбільш значними є Кінбурнська (120 км2), Тендеровська та деякі інші. Особливо великих розмірів сягає Арабатська стрілка, довжина якої становить 115 км при ширині від 0,27 до 7,5 км. Ще в 1100-1200 рр. вона з`єднала Кримський півострів з материковою частиною, відокремивши затоку Сиваш від Азовського моря [136]. Більшість морських кос використовується для рекреаційних цілей; а деякі з них (Обитічна, Кінбурнська) разом з о-вами Бірючий та Джарилгач являються місцями розведення лані, європейського муфлона та асканійського благородного оленя.
2.2. Рослинність та ліси. У степових районах України в минулому був добре розвинутий природний рослинний покрив, під яким утворилися чорноземи. Він сформувався в умовах дефіциту вологи і мав специфічні риси, що виражалося в пануванні на межиріччях трав`янистої посухостійкої рослинності. При просуванні з півночі на південь у степовій зоні можна було спостерігати різнотравно-типчаково-полинові степи, типчаково-ковилові та полино-типчакові або пустельні полино-дернинно-злакові. У зазначеному напрямку відбувалося і зменшення біологічної продуктивності травостою, а також зростання ксероморфності основних компонентів. Максимум фітомаси тут утворювали дернинні злаки (житняк, келерія, ковила, костриця). На тлі цього спостерігалося зростання кількості видів із стислим вегетативним періодом (ефемерів і ефемероїдів) [264]. По заплавам рік від витоків до узбережжя Чорного і Азовського морів у доісторичні часи були поширені ліси [177].
Після переселення на південь великої кількості слов`ян у ХVІІІ-XІX cт., основним заняттям яких стало землеробство і тваринництво, майже уся степова зона в короткий термін була перетворена на лани і пасовища. Ці процеси особливо посилилися після скасування кріпосного права у 1861 р. За матеріалами табл. 2.1 добре помітний ступінь господарського впливу людини на степові ландшафти у ті далекі часи. Вже тоді площа
Таблиця 2.1
Співвідношення земельних угідь (%) на півдні України наприкінці XIX сторіччя [215]
П о в і тПлоща, тис. гаРілляСтепи і сіножатіНепридатні для оранки земліЛісиВерхньодніпровський 912,6 3