РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗПОВСЮДЖЕННЯ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ
2.1. Передумови виникнення та становлення процесу розповсюдження
сільськогосподарської науково-технічної інформації до початку ХХ століття
Масштабні завдання, що постають перед АПК нашої держави, визначають
необхідність розробки концептуальних основ розвитку процесу розповсюдження
сільськогосподарської науково-технічної інформації, які дозволили б об’єднати
на єдиних методологічних засадах установи й організації різного відомчого
підпорядкування і форм власності, причетні до цього процесу, практично
створити на їх основі спочатку окремі мережі, а згодом і метасистему –
Національну СРСНТІ України. Реалізація цих завдань потребує глибокого вивчення
історії розвитку процесу розповсюдження СНТІ в Україні та аналізу досягнень у
різні історичні періоди. Знання минулого дає можливість розглядати процес
розповсюдження СНТІ як самостійний напрям, визначити тенденції його розвитку і
використати досягнення теорії і практики для оптимального вирішення сучасних
проблем його оптимізації.
Розвиткові процесу розповсюдження СНТІ та виникненню відповідних служб в
Україні сприяли певні чинники. Першим із них можна вважати розвиток капіталізму
в Росії. Якщо в першій половині ХIХ ст. феодальне сільське господарство майже
не розвивалося, то після реформи 1861 р. почав стверджуватися новий
капіталістичний тип землеробства, який супроводжувався перебудовою як
панських, так i селянських господарств, широким застосуванням технічних
засобів. Розвиток внутрішнього та відкриття світового ринків
сільськогосподарських продуктів привели до появи торговельного землеробства,
розвиток якого стимулював удосконалення господарювання. Це у свою чергу
зумовило необхідність здобуття ґрунтовних сільськогосподарських знань,
налагодження професійної комунікації сільських господарів, агрономів, членів
сільськогосподарських товариств тощо, вплинуло на розвиток
сільськогосподарської бібліографії, а згодом і на тематику бібліографічних
посібників.
Другим чинником слід вважати появу друкованих видань сільськогосподарського
профілю. До винайдення книгодрукування агроінформація передавалась в усній
формі. Перша книга з питань сільського господарства вийшла у світ у 1718 р. В
наступні роки ХVІІІ ст. було видано приблизно 250 книг. У ХIХ ст. кількість
видань сільськогосподарської літератури значно зростала: від 6-7 книг за рік на
початку століття і до 330 книг у кінці [73; 75]. У другій половині ХУШ ст.
почали виходити три сільськогосподарські журнали. У ХIХ ст. їх кількість
щорічно зростала і сягнула в 1900 р. 68 назв [75]. Поява потоку
сільськогосподарської літератури і подальше зростання кількості видань цієї
тематики об’єктивно сприяли розвиткові процесу розповсюдження
сільськогосподарської інформації серед населення України.
Третім чинником розвитку процесу розповсюдження сільськогосподарської
інформації є наявність достатньої кількості її користувачів. Якщо до ХУІІІ ст.
вона була дуже обмеженою, то поступово, внаслідок розвитку
сільськогосподарської науки та освіти, коло користувачів сільськогосподарської
бібліографії (єдиного на той час джерела інформації про необхідні видання)
розширюється за рахунок заможних селян, агрономів, керуючих маєтками, членів
сільськогосподарських товариств, викладачів i студентів сільськогосподарських
вузів.
Перші бібліографічні посібники сільськогосподарської тематики, які вийшли
друком у кінці ХVІІІ ст., відображали зміст журналів «Сельский житель», «Труды
ВЭО» (Вільне економічне товариство – ВЕТ), «Земледельческий журнал» та ін.,
які вміщували матеріали консультаційно-освітнього характеру. Перший тематичний
покажчик «Известия о самых лучших книгах домостроительства», опублікований у
1789 р., намагався наслідувати це починання. На думку відомого історика
бібліографії М.В. Здобнова, його поява була викликана тим, що багато дворян,
які звільнювалися по «жалованiй грамотi» Катерини ІІ (1785 р.) від
обов’язкової служби, стали посилено займатися у своїх маєтках будівництвом i
«замислювалися над способами інтенсифікації сільського господарства» [73].
Проте укладачі покажчика мали на увазі не взагалі сільських поміщиків, а
поміщиків освічених, які володіють іноземними мовами. Серед представлених у
виданні 92 книг лише 2 були надруковані в Росії. Як зазначає М.В. Здобнов, за
змістом вони були відірвані від виробничих умов російського кріпосницького
господарства [Там само].
Джерелами інформації з сільського господарства були i книги (навчальні
посібники, наукові праці), в більшості яких друкувалися огляди i списки
літератури, пов’язані зі змістом видань. Серед них: книга П. Перелигiна
«Начертания правил лесоводства» (Спб., 1831), де в окремому розділі подано
огляд лісознавчої літератури. Даний огляд став першим бiблiографiчним
посібником, який ставив на меті виявити всі видані в Російській імперії книги,
визначити найкращі з них i застерегти читачів від придбання i використання
псевдонаукових видань. Можливість публікації таких посібників як складової
частини видань заохочувала багатьох авторів до написання бібліографічних праць.
Даючи на основі всебічного аналізу оцінку вже виданим творам друку, автори
зосереджували основну увагу на своїй власній праці, показували її зв’язок з
попередніми дослідженнями.
Перші спроби створення поточної бібліографічної інформації пов’язані з
сільськогосподарськими періодичними виданнями. Деякі журнали, наприклад,
«Лесной
- Київ+380960830922