РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНОГО СТАВЛЕННЯ УЧНІВ ДО ПРИРОДИ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА
ПРОБЛЕМА
2.1. Психолого – педагогічний аспект взаємодії особистості з навколишнім
середовищем
Розгляд проблеми оптимізації взаємозв’язків і взаємозалежностей у системі
“людини - суспільство - навколишнє середовище” має важливий і незаперечно
актуальний сьогодні психолого-педагогічний аспект. Оскільки аналіз практики
невпинно зростаючого антропогенного впливу на довкілля підтверджує положення
про те, що між змінами у стані навколишнього середовища існує тісний
взаємозв’язок, тому проблему управління природним середовищем можна сьогодні
розглядати як проблему управління біологічною еволюцією людини [143, 114], а
отже і як проблему управління процесом формування нового і високо
екологізованого світогляду людини та суспільства в цілому.
Антропоцентрична екологічна свідомість як психологічна основа екологічно
безграмотних дій людини в довкіллі, результатом якої є ініційовані нею численні
екологічні кризи і навіть екологічні катастрофи, призвела сьогодні до
необхідності створення нової системи взаємодії людини і природи, в основу якої
покладено ідею “коеволюції”, що є методологічною основою “інвайроментальної
парадигми” (New Environmental Paradigm).
Перебудова свідомості людини, ставлення до навколишнього середовища в цілому є,
на думку представника інвайроменталогії, доктора Д. Спок (США), важливою умовою
збереження самої людини як біологічного виду. Подальша деградація середовища
життя, підкреслює він, призведе до того, що біосфера запропонує свій шлях
розвитку, але вже без людини [254]. Ці думки знайшли своє відображення у
концепції інвайроментології і набули поширення у всіх розвинутих країнах
Заходу, але найбільше прихильників ці ідеї мають сьогодні у Великій Британії,
Франції, Німеччині, Канаді та США. Спеціалісти цих країн, що працюють над
розв’язанням проблем освіти в галузі навколишнього середовища, відзначають, що
основні положення концепції інвайроментології найбільш точно відображають
сучасні екологічні реалії і за своєю сутністю є найбільш вдалим варіантом їх
втілення у навчальному змісті з врахуванням вікових особливостей школярів.
Тобто йдеться про спільність підходів у визначенні найбільш важливих напрямів
підготовки підростаючого покоління до екологічно доцільної діяльності в
довкіллі, серед яких пріоритетними є створення умов для ефективного
усвідомлення учнями значущості знань про проблеми навколишнього середовища та
можливі шляхи їх розв’язання, формування ціннісних орієнтацій і відповідно їм
стійких переконань та мотивів екологічного змісту, умінь та навичок з охорони
природи [119].
За такого підходу ефективне вирішення комплексу психолого-педагогічних проблем
формування екологічно вихованої особистості у навчально-виховному процесі
позашкільних навчальних закладів, за нашим припущенням, має, насамперед,
базуватись на поєднанні ідей “коеволюції” й “інвайроментальної парадигмим” про
незаперечний взаємозв’язок і взаємозалежність людини і навколишнього
середовища. Такий підхід дозволив нам визначити сутність основних положень, за
умови врахування яких, зміст навчальних програм для позашкільних навчальних
закладів буде відповідати меті і завданням екологічної освіти і виховання
учнів. Цими положеннями є:
- повна відмова від ієрархічної картини світу. Сутність цього положення полягає
у поетапному формуванні в свідомості учнів психологічних установок про
відсутність у людини переваг на існування перед будь-якими іншими живими
істотами (незалежно від того, що людина має розум, культурні чи технічні
здобутки), однак саме останнє зобов’язує її свідомо діяти в довкіллі на
принципах моралі;
- необхідність гармонійного розвитку людини і навколишнього середовища.
Сутність цього положення полягає у формуванні в свідомості особистості стійких
психологічних установок на необхідність рівноправного, партнерського існування
людини і навколишнього середовища, визнання себе не власником природи чи
окремих її об’єктів, а одним з членів природної спільноти;
- орієнтування на екологічну доцільність будь - якої діяльності в довкіллі,
відсутність протиставлення людини природі. Це положення має сприяти:
усвідомленню учнями виключної самоцінності природи і навіть окремих її
об’єктів, з правом на існування рівним людському; заміні психологічних
стеоретипів “корисні” і “шкідливі” біологічні організми на сприйняття їх як
повноцінних суб’єктів і партнерів взаємодії з нею;
- поширення етичних норм на взаємодію з природою. Це положення сприяє
усвідомленню, засвоєнню та дотриманню моральних норм і етичних правил як у
спілкуванні між людьми, так і у взаємодії з природою;
- максимальне врахування запитів і потреб людини так і будь-яких біологічних
об’єктів на життєвий простір. Сутність цього положення полягає у зміні
стеоретипів мислення і відповідно дій у довкіллі з непродуманого “ впливу на
природу ” на екологічно-доцільну “взаємодію”;
- пріоритетності дій. Це положення сприяє усвідомленню учнями правила
екологічного пріоритету діяльності: доцільною є та діяльність, яка не порушує
екологічної рівноваги в природі, зберігає баланс прагматичної і непрагматичної
взаємодії людини з природою;
- визнання незаперечності спільного шляху подальшого розвитку людської
цивілізації та природи. Сутність цього положення забезпечує розуміння
цілісності і взаємозалежності соціального і природного середовища і того, що їх
розвиток може здійснюватися лише у процесі коеволюції.
Однак, аналіз педагогічної практики, розробка та впровадження у
- Київ+380960830922