Розділ 2
Методика досліджень
2.1. Системний метод у дослідженнях якості ґрунту
Аналізуючи екологічні функції ґрунту, Г.В.Добровольський і Є.Д.Нікітін [85,
-С.133] вважають, що успіх їхнього вивчення залежить від пізнання
закономірностей функціонування ґрунту як особливої динамічної природної
системи, а також нівелювання існуючої диспропорції між дослідженнями відносно
статичних параметрів ґрунту, які значно переважають, і вивченням його мобільних
складових, а також ґрунтових процесів. Згідно цих авторів, “ґрунтові системи –
дуже складні, багатокомпонентні утворення з високою просторово-часовою
мінливістю, тому вивчення законів їхнього життя і функціонування, не дивлячись
на їхню привабливість, першочергове теоретичне і практичне значення – дуже
важке завдання...”. Проте, немає досконалішої альтернативи у дослідженні
ґрунтів і систем вищого порядку, ніж системний підхід.
У методологічному аспекті під системою розуміють будь-яку цілісну сукупність
елементів, що знаходяться у взаємодії [190] і здатну виконувати певну функцію.
Одні і ті ж самі елементи, залежно від принципу інтеграції, можуть утворювати
різні за властивостями системи. Тому, системи в загальному, визначаються не
тільки і не стільки складовими елементами, як характером зв’язку між ними.
Система, на відміну від простої множини елементів, характеризується рядом
системних ознак і принципів, зокрема, принципами цілісності, структурності,
взаємодії системи і середовища, ієрархічності, множини опису системи тощо [162,
– С.7].
Головним методом дослідження систем є системний метод або системний аналіз. У
разі вивчення складних об’єктів екосистем, як правило, застосовують несистемні
аналітичні засоби, які полягають у фракціонуванні досліджуваного об’єкта на
складові частини, які пізніше кількісно і якісно описують. Це стосується,
наприклад, досліджень гранулометричного складу ґрунту, оскільки, в реальному
ґрунті окремі гранулометричні фракції відсутні [174, -с.6], фракційного складу
гумусу [273], який є доволі умовним і залежить від хімічної процедури його
диференціації, а також окремих фракцій сполук Нітрогену, Фосфору, Калію тощо.
На противагу цій елементарно-аналітичній орієнтації, системний підхід базується
на тому, що специфіка складного об’єкту як ґрунт не вичерпується особливостями
складових його елементів, а полягає, перш за все, у характері зв’язків і
відношеннями між ними [21]. Використовуючи новий підхід, А.П.Щербаков і
Є.Є.Кіслих запропонували виокремити з чинника родючості підсистему сполук
Нітрогену, як ієрархічно впорядковану множину взаємопов’язаних і змінних в часі
його сполук [233]. Це дало їм можливість розробити метод інтегральної оцінки
фонду Нітрогену в ґрунті. На цій основі нами розроблено метод диференціальних
азотограм [58].
Крім аналізу мікросистем на рівні молекулярних комплексів чи йонних асоціатів,
також застосовано макросистемний підхід, який передбачав статичну і динамічну
індикацію макроекосистем (ґрунту, системи ґрунт-рослина). Такі дослідження
стали можливими за умов моніторингу системи ґрунт-рослина-природні води і
дозволили оцінити набуту якість ґрунту та її динаміку.
2.2. Агроекологічний моніторинг (АЕМ) . Завдання і об'єкти.
У зв’язку з формуванням державної політики в галузі охорони навколишнього
середовища, раціонального використання земель і управління родючістю ґрунтів,
створення екологічно ефективних сільськогосподарських виробничих систем і
отримання високоякісної екологічно чистої продукції протягом 1988-1990 років
під керівництвом автора вперше розроблено методичні і організаційні основи
проведення агроекологічного моніторингу у західному регіоні України -
високоефективної системи стеження за станом агроекосистем і, зокрема, якістю
ґрунтів [36, 38].
Враховуючи реальний стан сільськогосподарського виробництва України, зокрема
незбалансоване і необґрунтоване застосування засобів хімізації, внаслідок
дефіциту гною і мінеральних добрив, порушення технології обробітку ґрунту тощо,
для отримання об’єктивної агроекологічної інформації вирішено як об’єкти
моніторингу використати стаціонарні досліди науково-дослідних установ регіону.
Тому, з 1988 року найбільш агроекологічно інформативні варіанти стаціонарних
дослідів були задіяні як агроекологічні полігони, а результати АЕМ регулярно
надходили у Координаційний центр - ВІУА ім. Прянишникова (м.Москва), а з 1992
року - роботи продовжувалися в рамках державних програм України (ДКНТУ і
УААН).
2.2.1. Коротка характеристика об’єктів полігонного АЕМ. Головним об’єктом для
організації АЕМ став стаціонарний дослід, закладений в 1965 році на ясно-сірому
опідзоленому поверхнево глеюватому крупнопилувато легкосуглинковому ґрунті
відділення “Оброшине” Інституту землеробства і тваринництва західного регіону
України. Вибір цього об’єкту дослідження зумовлений його унікальністю як з боку
організаційних засад (більше 35 років тут суворо дотримувалась систем
удобрення, меліорації і обробітку ґрунту, технології вирощування
сільськогосподарських культур тощо), так й інформативного забезпечення (відомі
схеми довготривалого удобрення і меліорації, продуктивність окремих культур та
ланок сівозміни, база даних дослідження фізико-хімічних, фізичних і
морфологічних властивостей ґрунту).
Агрохімічні показники орного шару ґрунту до закладки досліду були такими: вміст
гумусу – 1,44%, рН KCl- 4.2, гідролітична кислотність – 4,5 мМоль (+)/100 г та
обмінна кислотність - 0,5 мМоль(+)/100 г.
Сівозміна семипільна з таким чергуванням культур: картопля–ячмінь з підсівом
конюшини–конюшина лучна–озима пшениця–цукрові буряки – кукурудза– озима
пшениця.
Схема удобрення і мелі
- Київ+380960830922