РОЗДІЛ 2
МОРФОНОЛОГІЯ ВІДІМЕННИКОВОГО СЛОВОТВОРЕННЯ: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ
2.1. Морфонеми відіменникового словотворення
Визнання морфонеми як морфонологічної одиниці вимагає розв’язання таких
завдань: окреслення критеріїв, на яких має ґрунтуватися процедура їхнього
виділення, встановлення інвентаря морфонем та виявлення системних зв’язків між
ними.
На думку більшості дослідників, скажімо, Р. Лясковського, К. Ковалик, М.Панова,
Н.Ільїної, процедура виділення морфонем має ґрунтуватися на аналізі властивих
певній мові альтернаційних пар (рядів), зафіксованих у відповідних позиціях
морфів тих чи тих морфем. Так, альтернанти з-з?-ж у фінальному сегменті
кореневих морфів мороз-, мороз?-, морож- спільнокореневих слів мороз, морозять,
морожений засвідчують наявність морфонеми {з}, оскільки з неї, застосувавши
відповідні правила, можна вивести всі інші, до того ж розташована вона у фіналі
кореневого слова, тобто сильній для консонантних морфонем позиції [197, с. 32];
співвідношення к-ц?-ч у словотвірних парах вовк - вовцюра, вовк - вовчик
імплікує морфонему {к}.
Прийнявши за основоположний критерій, що “морфонема являє собою ряд позиційно
зумовлених чергувань” [197, с. 24] або що морфонему утворюють “фонеми, які
заміняють одна одну в рядах чергувань” [96, с. 53], тим самим відмовляємо собі
у праві морфонологічно окреслювати константні, тобто незмінні, фрагменти
морфем. Зрештою, і термін М.Панова нульове чергування зумовлений, очевидно,
потребою поіменувати в межах морфонології факти відсутності трансформацій одних
фонологічних одиниць на тлі інших, пор.: лечить - лечу супроти лететь - лечу та
обезболить - обезболивать на відміну від просить - выпрашивать [197, с. 28-34].
Подолати цю розбіжність допомагає тлумачення морфонеми в редакції С.Толстої: це
елемент, компонент морфеми [252, с. 57]. Таке її розуміння запрограмовано в
працях Я. Бодуена де Куртене, на що вказує, зокрема, його міркування про
одиниці членування мовлення: “складні речення … поділяються на прості речення,
речення відповідно на слова й вислови, слова на морфолого-семасіологічні
одиниці, або морфеми, і нарешті, морфеми... - на фонеми-корелятиви” [21, с.
183]. В іншій праці вчений зазначав: “За чергування відповідність, збіг і
відмінність морфем зводиться до відповідності, збігу і відмінності фонем, які
їх утворюють, скажімо [mog-moћ] розпадається на m//m, o//o, g//ћ” [21, с. 276].
Отже, за природою компонент морфеми може бути варіабельний, коли у відмінних
морфологічних контекстах його репрезентують нетотожні фонологічні одиниці
(як-от г//ж у могти - можу) або мати константний характер, як м/м та о//о цієї
самої морфеми. Я.Бодуен де Куртене припускав також можливість ототожнення таких
пар в новій одиниці: ”Визначаючи зв’язки звуків і фонем у певній мові необхідно
дивергенти (тобто алофони - М.Ф.) узагальнювати у фонеми. Далі може виникнути
необхідність узагальнювати відомі фонеми у фонеми більш загальні, фонеми вищого
ґатунку” - (підкреслено мною. - М.Ф.) [21, с. 273].
Морфонема, отже, абстрактна, узагальнена одиниця, по-іншому - інваріант.
Одиницю, яка репрезентує морфонему на площині реальних слів, С.Толстая пропонує
називати морфофонемою, що за природою теж парадигматична, адже є складником
іншої парадигматичної одиниці - морфа, контекстного варіанта морфеми. Морф
наділений двома формами - фонологічною (зумовленою фонологічною позицією) і
морфонологічною (зумовленою морфологічною позицією), а його репрезентантів
дослідниця окреслює терміном “аломорфи”, уживаючи його, як бачимо, у відмінному
від усталеного значенні [252, с. 57-58], тобто не як текстові репрезентанти
морфеми [119, с. 6; 159, с. 311; 288, с. 39].
Взявши до уваги думку Ю.Маслова, що “одиниці будь-якого з проміжних ярусів
можуть бути визначені як специфічні інтегранти одиниць найближчого з вищих
рівнів, реалізовувані в одиницях найближчого нижчого рівня” [168, с. 79],
репрезентантами морфонем уважатимемо фонеми.
С.Толстая пропонує розмежовувати два рівні абстрагування. На рівні морфів - від
фонетичних контекстів (вони не релевантні для морфонології), а на рівні морфем
- від морфологічних: “Морфонему як компонент морфеми репрезентує морфофонема як
компонент морфа, а морфофонему як компонент морфа репрезентує фонема як
компонент аломорфа” [252, с. 58]. Далі авторка обґрунтовує свою позицію на
прикладі російської морфеми {VOZ}, уважаючи її контекстними (в морфонологічному
сенсі) репрезентантами морфи {voz}, {v?oz}, {voћ}, {v?oz?}, кожен з яких може
мати один-декілька аломорфів: {voz} - [vos] воз, [vЩz] возы, [vъs] вывоз;
{v?oz} - [v?os] вез, [v?iz] везу, [v?is] везти; {voz?} – [vЩz?] возить, [voz?]
возит; {voћ} - [vЩћ] вожу; {v?oz?} – [v?iz?] вези. Відповідно морфонеми {V},
{O}, {Z} репрезентують на морфонологічному рівні морфофонеми {v}, {o}, {z}, а
на фонологічному - фонеми й алофони.
Цікаво, що Р. Лясковський у праці “Studia nad morfonologia wspуіczesnego jкzyka
polskiego” також пише про два ступені узагальнення, що дозволяє йому по-різному
окреслити інвентар морфонем: у “першому наближенні як посередньому між площиною
глибинних морфонологічних репрезентацій морфем і площиною репрезентацій
поверхневих” - 41 морфонема, на глибинному рівні - 24 [309, с. 19-20]. У
пізнішій праці - “Какую морфонологию выбрать” [162, с. 20-33] – різні рівні
абстрагування дослідник пов’язує з розрізненням двох операційних моделей
морфонології - конкретної та абстрактної.
Найголовнішим протиставленням у системі морфонем є протиставлення за ознакою
вокальність/консонантність, або, за Р. Лясковським, силабічність/
консонантність. Воно отримує підтвердження у структурних схемах морфем, які
фіксують і водночас протиставляють вокалічний
- Київ+380960830922