Інституціональна модель фінансування інвестиційного процесу

Розділ 2
Інституціональні обмеження реформування ЕКОНОМІКИ України та шляхи їх
подолання
Програма реформування бюджетного фінансування інвестиційних проектів
Однією зі складових запропонованої концепції формування інституціональної
моделі фінансування інвестиційного процесу є подолання інституціональних
обмежень його розвитку. Під інституціональними обмеженнями розвитку
інвестиційного процесу розуміється наявність причин стійкого характеру, які є
наслідком реформування інституціональної структури економіки України та
негативно впливають на протікання інвестиційного процесу, що виражається у
дефіциті джерел фінансування, неефективному витрачанні інвестиційних ресурсів,
відсутності форм і методів управління інвестиціями, адекватних сучасним
умовам.
Інституціональні обмеження розвитку інвестиційного процесу в бюджетній сфері
пов’язані зі зміною обсягів фінансування інвестиційних проектів при незмінності
режиму фінансування. Сучасна держава окрім виконання своїх безпосередніх
владних і соціаль­них функцій несе на собі відповідальність за ефективне
функціонування рин­кової економіки, що зрештою забезпечує національну
конкурентоспромож­ність. Тому державою здійснюється стимулювання економічного
розвитку, формування структури ринку капіталів, товарів і послуг. Відтак
державний бюджет є не лише кошторисом надходжень і витрат, а й насамперед
засо­бом забезпечення макроекономічного збалансування та економічного
зростан­ня, фінансовим планом, який, крім іншого, передбачає відтворення умов
для власного фінансування у довгостроковому періоді. Можна погодитися з
Д.А.Файєр, Т.А.Колядою [114; 115], що бюджетні ресурси повинні розглядатися як
невід'ємна частина загальних інвестиційних ресурсів усієї системи суспільного
відтворення.
Реформування економіки на ринкових засадах супроводжувалося значним скороченням
інвестицій за рахунок державних централізованих джерел фінансування (рис.2.1).
Рис. 2.1. Динаміка інвестицій в основний капітал та будівельні і монтажні
роботи за рахунок державних централізованих джерел фінансування (побудовано за
даними [14; 15; 16])
За період 1985-2001 рр. обсяги бюджетного фінансування інвестицій у
порівняльних цінах скоротилися з 35863 до 1080 млн. грн., або в 33,2 раза. А
питома вага державних централізованих джерел фінансування скоротилася з 80 до
6%.
Розглянемо, як складалися співвідношення між дефіцитом бюджету, дер­жавними
інвестиціями, змінами ВВП і державним боргом в Україні. Ана­лізовані показники
представлені у табл. 2.1. Як свідчать її дані, у 1996-1999 рр. дефіцит
консолідованого бюджету значно перевищував частку державних інвестицій. У 2000
р., коли вперше зафіксовано позитивний приріст ВВП і профіцит бюджету,
продовжувалося скорочення частки державних інвестицій. Якщо вихо­дити з того,
що упродовж чотирьох із восьми аналізованих років відбувався спад ВВП, то
державні витрати не набували ознак інвестицій. Отже, загалом розгля­нуте
правило боргової стратегії у межах аналізованого періоду виконано не було, а
державний борг знаходиться на критичній межі [116]. Частка державного боргу у %
до ВВП мала стійку тенденцію зростання до 2000 р.
Таблиця 2.1
Співвідношення між дефіцитом бюджету, державними інвестиціями і змінами ВВП
(побудовано за даними [14 - 16])
Роки
Державні інвестиції
Дефіцит консолідованого бюджету у % до ВВП
Зміна ВВП у % до поперед-нього року
Загальний державний борг, млрд. грн.
млн.грн.
% до ВВП
1996
1712
2,1
-4,9
-10,04
24,4
1997
1479
1,58
-6,6
-3,02
31,5
1998
1614
1,57
-2,2
-1,92
38,2
1999
2027
1,55
-1,5
-0,24
62,9
2000
2185
1,28
0,6
5,9
64215
2001
3081
1,51
-0,3
9,2
63,2
2002
3228
1,43
0,7
5,2
64,5
2003
5665
2,1
-0,2
9,6
66,1
2004
11489
3,3
3,4
12,1
67,7
Сучасний етап соціально-економічного розвитку країни потребує поглиб­леного
розуміння ролі бюджету в економічній системі держави. Сьогодні в Ук­раїні, у
період політичних дискусій та загострення соціально-економічних проб­лем,
особливо актуальною є потреба у поліпшенні прозорості і зрозумілості бюджету
для громадськості, покращенні якості надання державних послуг, які залежать як
від обсягу реальних доходів бюджету, так і від того, наскільки ефективно
роз­порядники бюджетних коштів управляють цими фінансовими ресурсами.
З позицій теорії суспільного вибору інвестування за рахунок бюджетних коштів є
суспільним благом з обмеженим доступом, бо його результати задовольняють
інтереси окремих груп, які можуть лобіюватися [117]. Це відрізняє бюджетне
інвестування від фінансування першочергових благ, які надає держава, такі як
оборона, охорона внутрішнього порядку (їх можна назвати суспільними благами з
відкритим доступом). Тому об’єкти інвестування повинні відбиратися за принципом
конкуренції потреб, після відбору необхідно визначати програму і цілі
фінансування інвестиційних витрат. Тому програмно-цільовий метод формування
бюджету є саме таким інструментом, який дає змогу ефективніше й прозоріше
викорис­товувати бюджетні кошти. Програмно-цільовий метод формування бюджету
досліджували переважно зарубіжні вчені. І лише упродовж двох останніх років
вітчизняні вчені і практи­ки, зокрема М.І.Кульчицький, І.Я.Чугунов,
О.А.Самошкіна, М.Я.Азаров розглядали ці питання у своїх працях [118-120].
Програмно-цільовий метод складання бюджету уперше було запропонова­но у США в
середині 1960-х років XX ст., де й дотепер використовується більшістю штатів і
муніципалітетів [121]. Відтоді практика програмно-цільового методу складання
бюджету пошири­лася на низку інших країн. Його активно практикують Канада й
більшість країн Євр