РОЗДІЛ 2
ВЕРБАЛЬНЕ ТА НЕВЕРБАЛЬНЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ У МОВІ Й МОВЛЕННІ
Класифікація видів заперечення
Хоча значення заперечення можна здебільшого умовно звести до функції логічного
оператора хибно що p, природні мови мають необмежений потенціал щодо
можливостей реалізації його значення. При класифікації засобів вираження
заперечення розрізняють експліцитні – спеціалізовані для актуалізації
заперечення морфо-синтаксичні елементи та імпліцитні – неспеціалізовані інтра-
та екстралінгвальні засоби, що реалізують заперечення опосередковано –
пресупозитивно або за допомогою конвенціональних імплікатур [382: 562].
Заперечення присутнє лише пресупозитивно, а тому й імпліцитно, коли воно
виражається, наприклад, у формі контрафактиву, як у цьому прикладі:
(68) Wenn Luise Kapitдn Nemo geheiratet hдtte, wдre sie heute Witwe.
‘Якщо б Луїза вийшла заміж за капітана Немо, то вона була б сьогодні вдовою’.
В обох прикладах, німецькому та його українському відповіднику, інформація про
те, що Луїза не вийшла заміж за капітана Немо і не є сьогодні вдовою, належить
до імплікатур цих речень, реалізуючи таким чином імпліцитне заперечення.
Зазначимо, що залежно від того, яка структурна одиниця потрапляє в операційну
ділянку заперечення, ми розрізняємо абсолютне заперечення (69), (70),
предикатне (72)–(77), котрастне (78)–(79), зміщене (81)–(83) та лексичне
(84)–(86).
Абсолютним ми вважатимемо заперечення, яке традиційно застосовують у
формальній логіці для позначеня хибності цілого судження: хибно, що p. У мові
таке заперечення реалізується, як вже зазначалося, доволі рідко. У слов’янських
мовах воно інколи трапляється в казках, думах та піснях:
(69) Не [тополю високую вітер нагинає],
Дівчинонька одинока долю зневажає ... [817].
(70) То не [ветер ветку клонит],
Не [дубравушка шумит] ... [748].
Хоча заперечна частка займає позицію перед граматичним суб’єктом ветер,
дубравушка або об’єктом тополю, заперечуються не ці, окремі члени речення, а
речення загалом.
Поодинокі приклади вживання абсолютного заперечення трапляються і в інших
мовах, однак вони, зазвичай, є маркованими і використовуються для підсилення
стилістичного ефекту:
(71) (Ein Lied ging mir auf: nicht zum Volke rede Zarathustra, sondern zu
Gefдhrten!). Nicht [soll Zarathustra einer Herde Hirt und Hund werden] [703].
‘Світло зійшло на мене — не до людей промовлятиме Заратустра, а до супутників!
Заратустра не повинен бути пастухом і собакою в отари!’
Однак у мові запереченню підлягають переважно не речення, а предикати, як це
засвідчують приклади з української (72), російської (73), польської (74),
німецької (75), англійської (76) та французької (77) мов:
(72) Півроду людського не звано людьми [759].
(73) И не слышал колосс, как седеет Кавказ за печалью [725].
(74) Ale ta chкж nie wyszіa mu na dobre [808].
‘Але це бажання не було йому корисним’.
(75) Ich kenne mancher Menschen Sinn
Und weiЯ nicht, wer ich selber bin! [682].
‘Я знаю спосіб мислення деяких людей, але не знаю, ким є сам’.
(76) He could not be such a brute as to cross her [650].
‘Він не міг бути таким жорстоким, щоб не послухати її’.
(77) Un livre est un grand cimetiиre oщ sur la plupart des tombes on ne peut
plus lire les noms effacйs [672].
‘Книга є великим цвинтарем, де на більшості гробів вже не прочитати скромних
імен’.
Облігаторною ознакою контрастного заперечення, що супроводжується відповідним
логічним наголосом, є можливість протиставлення лексичного матеріалу, що зазнає
заперечення (докл. про контрастне заперечення 4.1.2):
(78) Я не людина, я рослина,
а часом я мале листя [697].
(79) Но старость – это Рим, который
Взамен турусов и колес
Не читки требует с актера,
А полной гибели всерьез [702].
В українській мові протиставлення реалізується головно за допомогою сполучників
а, але чи паузи після експонента контрастного заперечення. У німецькій мові
виразником контрастного заперечення є найчастіше фраза, що починається на
sondern (S–Phrase) [382]:
(80) Nicht Hans hat das gesagt, sondern Maria.
‘Не Ганс це сказав, а Марія’.
Варто зазначити, що контрастне заперечення – це не просто протиставлення, а
дещо складніша операція, що проходить двома етапами: на першому відбувається
заперечення пропозиції, що зазнає протиставлення, а на другому висувається (як
мінімум одна) альтернатива до заперечуваної пропозиції. Для речення у (78)
пропонований аналіз матиме такий вигляд: Хибно, що я людина & Я рослина [382;
498].
Близьким, але не тотожним до контрастного, є зміщене заперечення. Йдеться про
явище, коли заперечення “синтаксично залежить від такого слова G, яке
підпорядковує (безпосередньо або опосередковано) слово W, яке є вершиною
рематичної групи цього речення” [21: 41]. Зміщене заперечення є в таких
прикладах з російської, французької та англійської мов:
(81) Он не прочел всих своих книг [140: 154].
(82) Je ne le comprenais pas trиs bien.
‘Я не дуже добре це розумів’.
(83) I don’t see him often.
‘Я не часто його бачив’.
У наведених прикладах семантично заперечення “підпорядковує” слово, з яким воно
не перебуває у відповідному синтаксичному зв’язку. І якщо в прикладі з
російської інтонація відіграє певну роль в актуалізації потрібного значення
заперечення, то для прикладів з англійської та французької мов, інтонація –
нерелевантна.
Лексичним ми називатимемо заперечення, яке на відміну від абсолютного,
предикатного, зміщеного та контрастного, має операційною ділянкою не
пропозитивний зміст цілого висловлення, а значення окремої лексичної одиниці.
Реалізуватися таке заперечення може за допомогою словотвірних засобів,
насамперед префіксів:
(84) Ми, люди, є створіннями нерозважними і невдячними, приреченими на те, аби
- Київ+380960830922