розділ 2.1 дисертації), обсяг знань людства з цих питань, отриманий упродовж тисячоліть, був величезним. Наука, як відомо, завжди йде до осмислення зібраних фактів через узагальнення і вироблення певної системи.
Спроби осмислення накопичених теоретико-прикладних напрацювань із проблеми формування здорового способу життя в науці здійснювалися неодноразово. Проте, на думку багатьох дослідників цього питання [108; 165; 259; 389; 536; 537], лише у минулому столітті виникло реальне підґрунтя для їх узагальнення і систематизації, що зробило можливим здійснення глибинного аналізу сутності цього феномену, розкриття наукового змісту поняття "формування здорового способу життя". Тому ХХ ст. можна назвати епохою осмислення теоретичних знань і емпіричного досвіду з досліджуваної проблеми.
Серед низки об'єктивних і суб'єктивних обставин, які визначили вектор наукового інтересу до проблем здорового способу життя у минулому столітті, вчені називають нові соціальні реалії, бурхливий розвиток НТП, усвідомлення людиною своєї причетності до всього того, що відбувається з нею самою та її соціальним і природним оточенням. Узагальнену точку зору на сутність нових соціальних реалій, що стимулювали наукове розроблення досліджуваної проблеми, висловлює С.І. Горчак: "У зв'язку з встановленим на початку ХХ ст. протистоянням двох соціально-економічних систем концепція суспільного здоров'я набула величезної важливості, оскільки його рівень багато в чому визначався гуманістичною або антигуманістичною спрямованістю тієї чи іншої суспільної формації" [165, с. 21]. Природно, що весь комплекс проблем здорового способу життя індивіда і суспільства загалом став предметом гострих ідеологічних суперечок, висновки яких виходять далеко за межі суто наукових узагальнень.
У минулому столітті вісь спрямування і зміст наукових досліджень багато в чому визначалися політичними завданнями, що виникали по мірі розбудови державного устрою СРСР. Не стало винятком і дослідження проблеми формування здорового способу життя.
Аналіз напрацювань учених і практиків свідчить, що особливу увагу дослідників у першій половині минулого століття привертало розроблення теоретичних і практичних аспектів проблеми. Велике значення надавалося забезпеченню комплексного підходу в наукових дослідженнях та здійсненні масових профілактично-оздоровчих заходів: молодій державі потрібне було сильне, здорове, працездатне покоління. Саме в цей період питання формування здорового способу життя почали розглядатися з точки зору їх державної значущості.
На думку фахівців Київського НДІ соціальної гігієни і управління охорони здоров'я В.Я. Когана і В.І. Величко, предметом наукового дослідження яких стала історія формування здорового способу життя в УРСР, після революції 1917 року в Україні вже у 20-ті рр. ХХ ст. почала створюватися наукова база для розв'язання цієї проблеми на загальнодержавному рівні [259, с. 121]. Виникла об'єктивна потреба в розробленні теорії і практики формування здорового способу життя і грамотній популяризації наукових знань серед населення, що стимулювало державу до активного залучення відомих українських учених у цей процес. В Україні започатковано багато спеціальних науково-популярних журналів, друкуються статті вчених. Так, видатний український науковець і громадський діяч Д.К. Заболотний 1921 р. опублікував роботу "Вісті до селян про науку і народне здоров'я на Україні", де у доступній формі висвітлив значення здорового способу життя для збереження здоров'я людини.
Велику читацьку аудиторію завоювали друковані видання "Профілактична медицина" (1922 - 1937 рр.), "Шлях до здоров'я" (двотижневий ілюстрований популярний журнал для робітників і селян, 1925 - 1929 рр.), "Шлях до здоров'я" (науково-популярний журнал, 1925 - 1941 рр.) і додаток до нього "За тверезість" (1929), "Здоров'я і освіта" (1921 - 1922 рр.), "Питання профілактики" (1925 р.). Почала активну діяльність спілка Червоного Хреста УРСР, що видала шість номерів свого журналу в довоєнний період [89]. У цих виданнях публікувалися цікаві наукові напрацювання вітчизняних учених з проблеми формування здорового способу життя стосовно специфіки професійної діяльності людини.
У 20-ті рр. ХХ ст. були також створені дитячі профілактичні амбулаторії, які здійснювали масову диспансеризацію колишніх безпритульних дітей, визначали стан їх здоров'я. Активну роботу з формування здорового способу життя, пояснення його переваг для процесу збереження і зміцнення здоров'я проводила Всеукраїнська антиалкогольна спілка, заснована 1928 р. Згідно з планами діяльності цієї спілки передбачалося "ввести антиалкогольну освіту в програми шкіл, курсів і вищих навчальних закладів усіх типів, у першу чергу в програму школи-семирічки і заборонити вживання спиртних напоїв на всіх офіційних святах" [449, с. 75].
Слід відзначити, що у 20 - 30-ті рр. минулого століття в Україні шлях до розв'язання проблеми формування здорового способу життя вбачався у здійсненні комплексу заходів первинної профілактики й просвіти. Так, викладання гігієни було включено у програму семирічної школи [167], а створений на початку 30-х рр. ХХ ст. Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоров'я (ВІСОЗ) у своїй роботі надавав велике значення первинній профілактиці захворювань людини [233]. Структура ВІСОЗ включала такі наукові підрозділи, як сектор масових оздоровчих заходів, сектор оздоровлення умов праці, відділ санітарної культури, співробітники яких розробляли рекомендації з формування здорового способу життя населення, намагаючись пов'язати їх із планами соціалістичного будівництва й розвитку народного господарства.
У цей час в Україні до вже наявних додаються нові періодичні видання, які висвітлюють різні аспекти формування здорового способу життя: "За здорове харчування" (1930 -1931 рр.), "Здорова зміна" (1931 - 1933 рр.), "За соціалістичну охорону здоров'я" (1933 р.), додаток до науково-популярного журналу "Шлях до здоров'я" під назвою "За оздоровлення праці і побуту" (1929 - 1932
- Київ+380960830922