РОЗДІЛ 2. ФОРМАЛЬНО-СТРУКТУРАЛЬНІ ПІДХОДИ
ДО ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ
2.1. Художній переклад у системі формалізму
2.1.1. Роль концепцій російських та чеських формалістів у розвитку літературознавчого перекладознавства
Початок ХХ ст. був позначений появою ряду нових наукових підходів у різних сферах досліджень, у тому числі й літературознавстві. Деякі з них ґрунтувались на вироблених у постромантичному універсумі традиціях, були продовженням попередніх пошуків; інші - кардинально їх заперечували. До останніх можна певною мірою зачислити усі формально-структурні підходи, виникнення яких було зумовлене лінґвістичним поворотом ХIХ ст., що став поштовхом до змін у царині філософії та прагматики мови. Першим цілісно оформленим та вагомим напрямком, що позначився на подальших дослідженнях у цьому річищі став формалізм. Сформувавшись в Росії у середовищі московських філологів (Р.Якобсон, Г.Вінокур, Ю.Тинянов та ін.) та петербурзькому лінґвістичному гуртку ОПОЯЗ (В.Шкловський, Б.Ейхенбаум та ін.), цей метод значно вплинув на літературознавчі та перекладознавчі пошуки ХХ ст. Звичайно, формалісти не були першими, хто зосередив особливу увагу на формі художніх творів. В Європі вивчення мистецьких форм мало довготривалу традицію, закорінену в естетиці античності, що особливо посилилась засадами Класицизму з його тяжінням до форм як вияву гармонії. На зміну Класицизму прийшов Романтизм як "переважання змісту над формою" [236], в якому "що" стало важливішим за "як", і який проголосив бунт проти формул у мистецтві, віддавши перевагу духові над формою. Незважаючи на це, і в його естетичній системі не остання роль відводилася формі.
Однак, формалісти виробили нове, власне розуміння форми, закоріненої в мову як систему, первинну сутність, що керує мистецтвом, спрямовує думки, вибудовує літературні твори за власними сталими законами. "Формальне" розумілося представниками цієї школи як "мовне". Їхні гіпотези будувались на основі переконання про те, що невід'ємною характеристикою кожної мови є її формальна завершеність, і підсилювались лінґвістичними пошуками у цьому ж напрямі: "Кожна мова має чітко визначену і єдину у своєму роді фонетичну систему, за допомогою якої вона і виконує свою функцію; більше того, усі висловлювання мови, від найбільш звичних і стандартних до чисто потенційних, вкладаються в мистецький візерунок готових форм, уникнути яких неможливо. На основі цих форм у свідомості носіїв мови складається певне відчуття чи розуміння усіх можливих смислів..." [237]. Тому можна говорити, що "мова влаштована таким чином, що яку би думку мовець не хотів повідомити, якою би ориґінальною або химерною не була його ідея чи фантазія, мова повністю готова виконати будь-яке його завдання" [238]. Відтак "світ мовних форм, взятий в межах даної мови, є завершеною системою позначення так само, як система чисел є завершеною системою означення кількісних співвідношень або як множина геометричних осей координат є завершеною системою означення усіх точок даного простору" [239]. Таким чином, формальні елементи мови повністю задають систему висловлювань та побудову кожного літературного твору, а наявність коду випереджує його розуміння.
З таким припущенням було пов'язане уявлення про мову як "замкнуту систему, здатну породжувати відкриту множину текстів, яка безконечно помножується. Таким, наприклад, є визначення Ємслєвим тексту як усього, що було, є і буде сказане даною мовою. З цього випливає, що мова мислиться як панхронна і замкнута система, а текст - як та, що постійно нарощується на часовій осі" [240].
Попри абсолютну вкоріненість в лінґвістику, формалісти активно вивчали формальну конфігурацію літератури, яку означили власним терміном "літературність" (Р.Якобсон), розуміючи під ним "відчутність форми". Чітко розмежувавши та протиставивши практичну та поетичну мови (а також вивчення поетики та поетичної мови), вони активно опрацьовували питання, пов'язані з цілісною системою літературних творів та з їх окремими компонентами. У центрі їхньої уваги постали проблеми поетичної мови та теорії віршування - від використання звуків у поезії (теорія звукового ладу), мелодики та архітектоніки вірша, проблем ритму і його співвідношення з інтонацією, проблем артикуляції (Р.Якобсон, В.Шкловський), до аналізу синтаксису і семантики, стилю, зв'язку і взаємозалежності різних елементів поетичного тексту (Ю.Тинянов). Щодо прози, теж активно опрацьовувались складові елементи творів, особливо сюжет, композиція, мотив як найпростіша динамічна одиниця системи, персонаж як природний носій сюжету, та система побудови прозових текстів у цілому. Проза розглядалась як своєрідна типізація світу, де все інформаційне середовище пронизане спільними параметрами, що і задають фіксовані контури художнім творам.
Однією з головних категорій матеріальної естетики раннього формалізму стало сприймання та трактування мистецтва як "прийому" (В.Шкловський, "Мистецтво як прийом"), який полягає у поетичному опрацюванні певних мовних засобів вираження. Літературний твір у розумінні формалістів поставав як "сукупність прийомів", за допомогою яких він "робиться", "виконується", "конструюється". Тому вивчався не текст, а прийоми, за допомогою яких він був сформований. При цьому конструктивний принцип проголошувався домінуючим художнім методом: "Це була саме телеологічна поетика - поетика свідомого "роблення" ідеальних творів... Не задаючись метою навчити (прямо чи опосередковано) письменників складати зразкові твори, формальна школа не відмовлялася тим не менше від самої телеології "роблення" (пор.: "Як зроблена "Шинель" Гоголя" М.Б.Ейхенбаума, "Як зроблений "Дон Кіхот" В.Б.Шкловського) від підходу до твору як конструктивного цілого, хоча при цьому формалісти схильні вважати, що телеологічний момент випливає не з акту індивідуальної творчості, а з активності прийомів як таких, далеко не завжди усвідомлюваних автором" [241].
Згодом, з переосмисленням вихідних ідей, погляди російських формалістів дещо змінилися. Цьому сприяла розроблен
- Київ+380960830922