РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗМІСТУ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ
2.1. Вплив нових підходів в історичній науці на зміст шкільної історичної освіти
Український вчений О.Пріцак визначав, що історія пізнає та усвідомлює історичний процес даного суспільства на базі свого світогляду та встановлених методів історичного дослідження ?953, с.ХL?. Маючи світоглядне значення, історіософія принципово впливає на методику навчання історії через історіософічну позицію авторів підручників, упорядників програм, світогляд шкільного вчителя та інших представників навчального середовища.
Сучасний період (межа ХХ - ХХІ ст.) є епохою суттєвих змін у світовій та вітчизняній історії й історіософії. М.Бердяєв зазначав, що історичні катастрофи та переломи, які досягають особливої гостроти в певні моменти всесвітньої історії, завжди схиляють до роздумів у галузі філософії історії ?129, с.4?. На думку французького історика Ж.Дюбі, наука перебуває в постійній кризі, що є її природним станом і ознакою справжньої науки ?375, с.12?.
Світова філософія ХХ ст. зазнала кілька змін наукових парадигм, що дає підставу, на думку українського політолога В.Потульницького, визначити напрямок змін філософських засад історичної науки в Україні. Щодо другої половини ХХ ст., то це німецька філософія історії та школа "Анналів" ?951, с.30?.
Дослідниця розвитку історичної думки Франції, Росії та України у ХХ ст. Л.Таран дійшла висновку, що першу третину ХХ ст. вони рухалися в одному напрямку наукових пошуків та розвивалися на плюралістичних засадах позитивізму, марксизму та неокантіанства ?1165?. Кожний з цих філософських напрямів збагатив історичну науку конструктивними для свого часу ідеями. У позитивізмі це: 1) опора на позитивне знання, одержане шляхом сумлінного вивчення джерел, 2) повага до професіоналізму дослідника, 3) увага до індивідуальності та специфічних історичних явищ, визнання їх залежності від місця та часу, 4) постулювання генетичного принципу їх вивчення, 5) точне описування фактів, 6) пізнавальний оптимізм, 7) перенесення акценту з діяльності видатних осіб на діяльність мас, 8) зосередженість на процесах структурного характеру на противагу подійно-розвивальним побудовам провіденціального історизму. Марксизм, попри всю критику його теоретичних конструкцій наукового соціалізму, сприяв збудженню інтересу до економічної історії ?561, с.8?. Неокантіанці запровадили в науці: 1) принцип релятивізму, 2) визнання залежності пізнавальності об'єктів науки від суб'єкта, який їх пізнає та оцінює відповідно до системи ціннісних орієнтацій епохи, 3) проблему особистості в історії, яка виявляє себе в сукупності своїх антропо-психологічних і частково соціальних якостей, а також проблеми міждисциплінарності як основи історичного дослідження ?1167, с.31?.
Однак, починаючи з 30-х років, українська, як і російська, історична наука, внаслідок добре відомих причин випадає із загальноєвропейського напряму розвитку філософської науки, втрачаючи плюралістичну основу, ґрунтуючись на спрощеному, вульгарному марксизмі, який зімкнувся з позитивізмом ?1270?. Як стверджував відомий історик М.Брайчевський, поняття історіософії в радянській науці збіглося з поняттям історичного матеріалізму і, по суті, було поглинене ним, навіть саме слово "історіософія" вважалося крамольним і не застосовувалось у тогочасних публікаціях ?175, с.234?.
У своїх вихідних положеннях історичний матеріалізм відштовхується від натуралістичних установок позитивізму, який вимагає розглядати соціальні явища як об'єктивні факти й будувати суспільствознавство за взірцем природознавства з характерним для останнього причинно-наслідковим поясненням процесів та явищ оточуючого світу ?1365, с.305?. За марксистським вченням, розвиток суспільства відбувається шляхом переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої, більш високої (формаційний підхід). Саме поняття "формація" було запозичене з тогочасного природознавства: ним у геології, географії, біології визначались певні структури, пов'язані єдністю умов створення, подібністю складу та взаємозалежністю елементів. Історичний матеріалізм вирізняє п'ять суспільно-економічних формацій: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична (з першою фазою - соціалізмом). Кожна з них створює послідовні сходинки історичного процесу, завершуючись комунізмом, який має перемогти у всесвітньо-історичному масштабі в майбутньому.
Спонукальні чинники, за переконанням К.Маркса, лежать у матеріальній, економічній сфері. ?1364, с.278?. Відповідно, у фундамент кожної формації закладено певний спосіб виробництва матеріальних благ, який складається з продуктивних сил, які перебувають у процесі постійних змін і вдосконалення, та виробничих відносин, які стимулюють цей розвиток своїми застиглими формами. Цей конфлікт усередині способу виробництва врешті-решт призводить до вибуху й заміни старих виробничих відносин новими ?756, с.7?. У свою чергу, зміни в економічному фундаменті (базисі) з неминучістю тягнуть за собою і зміни в надбудові - складній системі суспільних позавиробничих відносин і форм суспільної свідомості.
Одна суспільно-економічна формація замінюється іншою у процесі соціальних революцій чотирьох типів: соціальні революції при переході від первісної до рабовласницької та від рабовласницької до феодальної формації, буржуазна і соціалістична революція. Дійовими особами революцій виступають класи-антагоністи: раби й рабовласники, кріпаки й феодали, робітники й буржуа ?909?. Таким чином, історичний матеріалізм будується на визнанні дії об'єктивних законів в історичному процесі: відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил; первинності базису і вторинності надбудови; класової боротьби і соціальної революції; природноісторичного розвитку людства через заміну суспільно-економічних формацій. Однак людині в марксистській концепції розвитку суспільства відведена дуже скромна роль - пізнання закономірностей розвитку людства і можливості діяти у відпові