Розділ 2
КРИЗА МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН У ПЕРІОД ПЕРЕБУДОВИ
1. Передумови міжнаціонального протистояння
Перебудова спричинилася до справжнього вибуху національних почуттів, які до того часу грубо придушувалися командно-адміністративною системою. Як наслідок, союзні й автономні республіки, інші автономні формування почали проголошувати декларації про суверенітет. Заявили про своє право на самовизначення й ті народи, які не мали національно-державних утворень. Дуже скоро з'ясувалося, що суспільствознавці не знали про реальні міжнаціональні взаємини, бо дослідження здебільшого зводилися до пошуків фактів для підтвердження офіційних висновків.
Наукові прогнози у національному питанні не справдилися: не було ні інтернаціоналізації, ні зближення і злиття, навіть не могло бути мови про будь-яку уніфікацію. Причини помилок учених зумовлювалися насамперед тим, що дослідження виконувалися на офіційне замовлення, а їх результати підганялися під абстрактні схеми. На роботах науковців позначилися також кабінетний стиль та монополізація досліджень невеликою групою столичних вчених, які тривалий час жили за межами своїх національних республік, втратили духовний зв'язок з ними. На "периферію" вони виїжджали рідко, тому, звісно, розробити нові моделі національної політики не були спроможні [364,142-158].
Щоб виявити напруження у міжнаціональних взаєминах, причини суперечностей, усередині 1990 р. у дев'яти регіонах РРФСР було проведене соціологічне дослідження. Більше половини опитаних на перше місце серед таких причин поставили: ігнорування бюрократичним апаратом інтересів народу, зловживання владою (67%) і кризу економічної та соціальної сфер (61%). Цікаво, що різниця між відповідями росіян і титульного населення в автономіях на ці питання незначна. Приблизно половина опитаних на третє і четверте місця серед причин міжнаціональних суперечностей поставила опір корумпованих елементів перебудові (всього - 52%, з них росіяни - 57%, а представники титульного населення в автономіях - 40%) та низький рівень культури, політичної і правової свідомості населення (50% і відповідно - 54 та 46%). Називалися також такі причини: надцентралізація управління, фактичний відхід від федеративного устрою (31%), наслідки сталінської національної політики (29%), догматизація теорії національних відносин (19%), надмірне індустріальне будівництво в окремих районах, що супроводжувалося значним напливом кадрів (18%). Незважаючи на тривалу ідеологічну обробку населення, лише 12% визнали, що причиною напруги в національних відносинах є вплив закордонної націоналістичної пропаганди [329,3].
На початку перебудови радянське керівництво вважало за аксіому твердження, що сфера міжнаціональних взаємин не вимагає таких докорінних змін, як інші сфери суспільного життя. Інакше кажучи, існування міжнаціональних проблем у СРСР не помічали, а то й просто ігнорували. Перші його прояви списували на підступи націоналістичних сил як за кордоном, так і в неросійських республіках. Приміром, К.Дмитрук підійшов до питань національного відродження з позицій, які утвердилися в радянській пропагандистській літературі: перекласти відповідальність за загострення міжнаціональних взаємин на закордонні націоналістичні організації, які намагалися посилити свій вплив на так звані неформальні організації, зокрема на Українську Гельсінкську Спілку [254,23 - 31].
Проте вже тоді в партійному і державному керівництві почали формуватися інші погляди на міжнаціональні взаємини в СРСР, звучали серйозні перестороги. Так, Р.Нішанов наголошував, що усвідомлення відповідальності партії, всього суспільства за стан міжнаціональних відносин - найактуальніше завдання [573,31 - 38]. На з'їзді народних депутатів СРСР значну увагу національному питанню приділили М.Горбачов і М.Рижков, а виступи Ч.Айтматова, Є.Гаєр, Д.Кугультинова, М.Монго, Б.Олійника, В.Распутіна, К.Халлік та інших засвідчили плюралізм підходів до цього питання. Доводилося визнавати, що проблеми національних відносин властиві не тільки капіталізму, як стверджувалося раніше, а й соціалізму, а від їх розв'язання залежить доля останнього та зініційоване керівництвом КПРС оновлення суспільства. Насамперед йшлося про вимогу відновити в повному обсязі принцип національного самовизначення.
Упродовж певного часу деякі радянські суспільствознавці загострення міжнаціональних відносин обґрунтовували умовами, що створилися внаслідок перебудови. Однак при такому підході сплутувалися причина і привід. Якщо говорити про перебудову, то вона справді створила передумови для того, щоб міжнаціональні суперечності, зумовлені історичними причинами, які до певного часу фальсифікувалися і придушувалися, вийшли на поверхню. Як наслідок - довелося заглиблюватися в історію.
Г.Смирнов намагався простежити генезу міжнаціональних відносин від самих джерел. Після закінчення громадянської війни в Росії підходи до національного питання характеризувалися поліваріантністю, яку представляли три позиції: 1) створення союзу як аморфної конфедерації, що передбачала самостійні національні ринки, валюту, митні системи, армії тощо; 2) втягнення інших республік до РРФСР на правах автономій;
3) об'єднання рівноправних республік у федерацію. Сталінський проект "автономізації", тобто другий варіант, не передбачав жодного обговорення, а вимагав реалізації в директивному порядку, що спричинилося до протестів у неросійських республіках. Учений обґрунтував об'єктивні деформації в галузі національних відносин. Насамперед, за його твердженням, на становлення СРСР негативно вплинули наслідки громадянської війни та чужоземної інтервенції, що зумовили придушення радянської влади в Естонії, Латвії, Литві, Бессарабії, відторгнення західних територій України та Білорусії, а на півдні - Карса і Ардагана. На міжнаціональних взаєминах позначилися родоплемінні пережитки в деяких народів, які "пристосувалися" до соціалістичних суспільних відносин. Г.Смирнов згадав також високі темпи відтворення населення, що створило
- Київ+380960830922