Пуританський дискурс в літературі американського романтизму.

РОЗДІЛ 2
ПУРИТАНСЬКА ПАРАДИГМА ЯК ЗМІСТОФОРМНИЙ ЧИННИК ЛІТЕРАТУРИ РОМАНТИЗМУ
2.1. Трансцендентне підґрунтя національної літератури: доктрина і практика
Свідоме випрацювання загальних і загальноприйнятих засад національної літератури, тобто формування канону, визначили пріоритети діяльності трансценденталістів, пуритансько-унітаріанський дискурс художньої практики яких є предметом нашої уваги у цьому підрозділі. Історично новоанглійський трансценденталізм заявив про себе як одна з форм пошуку нової релігії, що було досить поширеним явищем в Америці першої половини ХІХ ст. [265]. Трансценденталізм виявився засобом виразу радикального невдоволення, притаманного американському унітаріанству, (що, своєю чергою, було ліберальним рухом в межах конгрегаціоналізму), породженого суперечностями унітаріанської епістемології, базованої на концепціях Дж.Локка. Унітаріїв зацікавив один з його постулатів, а саме твердження, що людське знання є емпірично похідним наслідком чуттєвого досвіду. Прийнявши цю тезу за висхідну, унітаріанство доповнило її думкою про осягання сакральної іпостасі універсуму, явленої в природі і людині, через цілеспрямоване, раціональне рефлексування одкровень Біблії, вважаючи його ефективнішим за безпосередню інтуїцію [266, с.42-43].
Для молодих унітаріанських радикалів, керованих Емерсоном і Т. Паркером, така світоглядна пресупозиція виявилась малопродуктивною, оскільки, як вони вважали, вона унеможливлювала безпосередність спілкування зі Всевишнім. Стимульовані посткантіанською філософією, знаною на американському континенті у редакції Гете, Карлайля і, не в останню чергу, Кольріджа, вони були схильні наділяти людину, вже обдаровану здатністю "розуміти" (understanding), вищими ментальними спроможностями, тим розумом (Reason), який дозволяє інтуїтивно осягати духовну істину. Варто зазначити, що, номінувавши інтуїтивне начало як "Reason", вони зіткнулись із семантичним парадоксом, який так і не спромоглися доладно пояснити. Унітаріанська дихотомія Розум=Розуміння/ Reason=Understanding, функціонуючи як біполярна синонімія рівнозначних та взаємозамінних категорій, стала важливим кроком у самоідентифікації новоанглійського трансценденталізму.
Пріоритетність концепту вищого розуму і була осердям того інтелектуального феномену, що отримав назву американського трансценденталізму. У філософських студіях трансценденталістів номен "Розум/Reason", часом, субституювався синонімічними "Дух/Spirit" чи "Душа/Soul", але завжди розумівся як або вияв внутрішнього світла, або голосу Всевишнього чи іманентної присутності божественного в людині. У суто релігійному сенсі існували певні відмінності в світогляді трансценденталістів, спричинені мірою їх радикалізму: Д.Кларк, В.Фернес та К.Френсіс належали до поміркованих, що обумовило їх авторитетність серед представників унітаріанського руху; Дж.Вері шокував оточуючих, представляючись новим месією; Б.Олкотт, поділяючи з Емерсоном віру в ефективність особистісних стосунків з Господом, був категоричнішим у трактуванні ідеї іманентності.
Власне, можна говорити про трансценденталізм як цілком певний образ думання, своєрідну мисленну матрицю, що сформувалась всередині унітаріанства як реакція на його раціоналізм, і, еманована зовні, виявилась потужним стимулом навіть для таких світоглядно незалежних творчих особистостей як Вітмен і Мелвілл.
У 1835-1845 рр., що були періодом розквіту руху, до кола трансценденталістів належало досить велике число інтелектуалів різного ґатунку і масштабу. Тому обмежимось найвідомішими іменами тих, хто беззастережно входить до трансценденталістського канону. Це Б.Олкотт, О. Броунсон, Е.Ченнінг, Дж.Ф.Кларк, Емерсон, Фуллер, Джон Ф.Двайт, Т.Паркер, Е.Пібоді, Дж. та С.Ріплі, Торо і Дж.Вері. Впливів трансценденталізму зазнали Дж.Р.Ловелл і Вітмен, Готорн і учасники комун у Брук-Фарм та Фрутлендс, більше того, навіть така позірно далека від реалій життя мисткиня як Е.Дікінсон.
Оскільки ми не ставимо за мету докладне висвітлення історії трансценденталізму, зосередившись лише на кількох аспектах, що стосуються переважно літературної діяльності, то увага більшою мірою приділена постатям, чия літературна творчість знайшла визнання за межами Трансценденталістського клубу. Попри існуючу в американістиці традицію трактувати літературу трансценденталістів у переважно релігійному вимірі, більше того, як цілковито релігійний феномен, що став одним з наслідків "Другого Великого пробудження", або як вияв реформаторських пошуків конгрегаціоналізму [266, с.54-56], чи як суто лінгвістичні вправи у випрацюванні мови Нового Світу [283, с.42], безсумнівний, з точки зору сьогодення, потужний і виразний вплив трансценденталізму як на соціальну та інтелектуальну історію країни, так і на формування цілком певних естетичних стандартів. Прикметною і справедливою є заувага П.Міллера: "Трансценденталізм не був, як звикли вважати, суто літературним явищем, але поезія в ньому була на другому місці після релігії [379, с.ІХ]".
Трансценденталісти, переймаючись вирішенням релігійних проблем, разом з тим не забували про публіку, "до уяви якої апелювали так само настійливо, як і до її розуму [169, с.13]". Тому звернемо увагу на увиразнення принаймні трьох складових трансценденталістської літератури: це, по-перше, форми взаємодії релігійної думки та художньої виражальності; по-друге, модифікуючий вплив уже сформованих інтелектуально-художніх концептів на популярні у ХІХ ст. літературні жанри - діалог, romance, novel, елегія, утопія і т.д. і, по-третє, відродження призабутих "пуританських" жанроформ - проповідь, бесіда, подорож-паломництво, щоденник, автобіографія тощо. Визнаючи унікальний і оригінальний характер кожного твору трансценденталістів, чи то є "Волден" Торо, чи екстатична поезія Дж.Вері, вважаємо, що профетичний романтичний імпульс, інтенсифікований традиційною для Нового Світу релігійною практикою, став головним фактором жанрових девіацій. Попри енергійні твердження трансценденталістів, що між ними "немає двох подібних" (Т.Паркер)