РОЗДІЛ 2.
СПЕЦИФІКА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СПЕЦІАЛІЗОВАНОМУ ВИДІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ:
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
2.1. Організаційний аспект управлінської діяльності кадрів у спеціалізованому
виді державної служби
Результати досліджень показують, що діяльність керівного складу державного
управління у різних видах державної служби може бути приведена до оптимального
стану на основі правильно вироблених вимог. Вимоги, що розуміються як правила,
умови, обов’язкові для виконання, і закріплені документально, стосовно
діяльності кадрів державного управління можна визначити через науково
обґрунтовані кількісні та якісні регламентації, що пред’являє до управління
об’єктивна дійсність. У свою чергу, об’єктивна дійсність виражається через
реальні умови і фактори. Такого підходу дотримується багато вчених і практиків.
Результати проведених досліджень управлінської діяльності у спеціалізованих
видах державної служби свідчать про те, що поряд з даним підходом мають місце й
інші точки зору [161, 232, 242, 277, 279, 298 та ін.]. Інтереси врахування
цілої низки підходів обумовлюють необхідність уточнення і навіть переоцінки
сформованого тут стереотипу.
По-перше, такі вимоги стосуються питань приведення управлінської діяльності у
відповідність до загальної концепції державного управління, прийнятої в
Україні. По-друге, вона повинна розглядатися як основний компонент військової
праці і, разом з тим, як самостійний пріоритетний вид військово-професійної
діяльності. Вимоги такого порядку носять принципово новий характер. По-третє,
інтереси військової реформи і потреби в удосконалюванні діяльності кадрів
державного управління у спеціалізованому виді державної служби обумовлюють
групу вимог, які б зобов’язували керівний склад враховувати внутрішню логіку,
власні закономірності цієї діяльності і її структуру.
Таким чином, висування комплексу вимог, що окреслюються, покликане дати
орієнтацію керівному складу в утвердженні нової управлінської психології в тім
розумінні, як цього вимагають сучасні завдання. Тут, безумовно, не обійтися без
психологічної перебудови. Однак, як зауважує А.Ю.Панасюк, “психологічна
перебудова не стосується зміни механізмів психічних процесів, вироблених
природою за довгу еволюцію людини... Психологічна перебудова (зміна психології
людей) – це зміна суб’єктивної системи відносин даної людини до тих чи інших
явищ дійсності” [201, с. 5–6].
Насамперед доцільно виділити найбільш суттєві умови й фактори, що визначають
вимоги до керівного складу видів державної служби. Об’єктивні умови й фактори
за масштабністю багато дослідників поєднують у групи: глобальні
воєнно-політичні; внутрішньодержавні; умови й фактори, характерні для
військового будівництва і реформування [51, 83, 96, 135 та ін.].
Особливу групу представляють суб’єктивні фактори. Вони складаються із
соціально-психологічних компонентів військової служби і безпосередньо
управлінської діяльності військового керівника, що як головний суб’єкт
управлінської діяльності й військової праці складає своєю індивідуальною
самобутністю і неповторністю той суб’єктивний фактор, що вирішальною мірою
визначає характер керівництва і всієї життєдіяльності підлеглого особового
складу.
Аналіз реальної практики діяльності керівного складу у спеціалізованому виді
державної служби дозволяє виділити найбільш істотні умови й фактори, що
визначають вимоги до діяльності управлінського персоналу. Однак зазначимо, що
багато хто з керівників у своїх оцінках виходять не із сутності, а з
поверхневого сприйняття чи запропонованого ким-небудь суб’єктивного опису
реальних проблем на рівні явища. Так, важливість пізнання сутності воєнної
безпеки особливо актуальна на етапах якісних змін у сфері міжнародних відносин.
Відбувається зміна однієї стійкої моделі світового співтовариства (біполярне
військове протистояння) іншою (багатополюсний світ). У свою чергу, перехідна
модель світу, що змінюється, припускає мобільну архітектоніку забезпечення
воєнної безпеки України, що закріплено міжнародними договорами.
Сучасна геополітична реальність, що склалася після закінчення “холодної війни”,
обумовила зміну військової політики і стратегії провідних держав світу. У
воєнній доктрині України визначені пріоритети військової політики на тривалу
перспективу. Вони відображають інтереси світового співтовариства і державної
безпеки країни. Провідною тенденцією в ній визначене партнерство у військовій
сфері й позаблоковий характер [46]. Усе це вимагає уточнення найбільш суттєвих
факторів і насамперед фактора глобального воєнно-політичного рівня, що
визначається, у першу чергу, взаєминами з Росією і західноєвропейським
альянсом. Принцип воєнної безпеки, трансформований у доктринальні вимоги,
вимагає підтримки високої бойової готовності ДПСУ і надійної охорони державного
кордону України.
Одним із пріоритетів у вирішенні такого завдання є розвиток управління силами і
засобами. Доцільним критерієм тут є його оптимальність. Відповідно до нього
потрібно раціонально задіювати бюджетні засоби, організовувати військову
(прикордонну) службу, удосконалювати управлінську діяльність керівного складу.
Серед пріоритетних проблем слід назвати необхідність глибокого наукового
опрацювання таких ключових питань, як організація охорони державного кордону в
нових реаліях. Досить відзначити, що тільки у 2003 році ДПСУ затримано тисячі
порушників законодавства України “Про державний кордон України”, відвернено
десятки тисяч випадків групових порушень державного кордону. Найбільш гострою
залишається проблема нелегальної міграції і неконтрольованого перем
- Київ+380960830922