РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛОГО-ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ УМІНЬ РОЗВ’ЯЗУВАТИ ЗАДАЧІ
2.1. Проблема формування умінь розв’язувати сюжетні задачі в дидактиці
математики
2.1.1. Зміст поняття «уміння розв’язувати задачі». Види умінь.
В дидактиці та методиках навчання навчальна діяльність розуміється як процес
оволодіння різноманітними навичками і уміннями, в основі формування яких лежать
знання (І.Я. Лернер, М.М. Скаткін, Г.І. Батурина, Н.Ф. Тализіна, Т.І. Шамова,
А.В. Усова та інші).
Уміння, на думку Л.М.Фрідмана — це свідоме застосування знань і навиків, що є в
учня, для виконання складних дій у різноманітних умовах, тобто для
розв’язування відповідних задач (виконання складаної дії виступає для учня як
розв’язування задачі) [560]. Такого ж трактування поняття уміння дотримуються
С. Ю. Головін [507] та В.Б. Шапар [587].
На відміну від попередніх авторів, психологи В.В. Давидов, В.П. Зинченко, В.Г.
Мещеряков та інші розглядають навик як автоматизоване уміння. За цим підходом
уміння — проміжний етап оволодіння новим способом дії, заснованим на
якому-небудь правилі (знанні), що відповідає правильному використовуванню цього
знання в процесі розв’язування певного класу задач, але рівня навику він ще не
досягнув [431].
Пояснити різні точки зору вчених на трактування поняття уміння можна на основі
підходу В.С. Цетлін. Розглядаючи уміння, як компонент навчальної діяльності,
автор виділяє первинні уміння і вторинні. Первинні уміння близькі до навичок,
до дій, що підлягають автоматизації, підкоряються правилу (трактування уміння
за В.В. Давидовим, В.П. Зинченко, В.Г. Мещеряковим та ін.). Вторинні відмінні
від навичок, не можуть бути автоматизовані, тому що у власній основі не мають
однозначного правила і передбачають застосування евристики (Л.М. Фрідман,
В.Б. Шапар та ін.).
У нашому дослідженні ми будемо дотримуватися трактування поняття уміння за Л.М.
Фрідманом, і вважатимемо умінням свідоме застосування знань і навичок, що є в
учня, для виконання складних дій у різноманітних умовах, тобто для
розв’язування відповідних задач.
Оволодіння умінням розв’язувати задачі здійснюється в процесі навчання за
правильної організації діяльності вчителя та учня. Таким чином, навчання
розв’язування задач — це спеціально організована взаємодія вчителя та учнів,
мета якої полягає в формуванні у дітей уміння розв’язувати задачі.
Зосередимо спочатку увагу на змісті поняття «уміння розв’язувати задачі», а
потім розглянемо формування уміння розв’язування задач. Означення поняття
«уміння розв’язувати задачі» зустрічається у дисертаційних дослідженнях Г.Д.
Бухарової [99], С.Є. Царьової [577], Ю.М. Колягіна [241] та В.А. Мізюк [357].
Підхід Г.Д. Бухарової та С.Є. Царьової до трактування поняття «уміння
розв’язувати сюжетні задачі» є сукупністю операційних факторів зовнішньої
структури процесу розв’язування задачі. За Г.Д. Бухаровою, уміння розв’язувати
задачі передбачає діяльність, що складається з певної сукупності дій, кожна з
яких має у власному складі операції, наповненість яких визначається видом і
типом задачі. С.Є. Царьова під вмінням розв’язувати задачі розуміє уміння, що
складається із знань про задачі, про процес розв’язування задачі і володіння
способами виконання кожного етапу розв’язування при певному рівні тих чи інших
знань, що використовуються при розв’язуванні.
В.А. Мізюк виходить з того, що про сформоване вміння можна говорити лише тоді,
коли учень самостійно, без допомоги розв’язує задачі. Отже, вміння розв’язувати
сюжетні задачі — це готовність і здатність учнів самостійно і свідомо
розв’язувати ці задачі. Розкривають зміст поняття «уміння розв’язувати сюжетні
задачі» і ті показники, які обирають вчені для його діагностики. Досліджуючи
психологічні особливості взаємодії вчителя і учнів молодших класів при
розв’язуванні «важких» мисленнєвих (математичних) задач, Л.В.Дяченко для
діагностики здатності учня до розв’язування задач обрала такі показники:
— здатність учня самостійно, без допомоги дорослого, аналізувати умову задачі,
встановлювати зв’язок між відомими і шуканими, схематично записувати умову
задачі, виконувати розв’язання;
— здатність учня на основі аналізу математичних відношень формулювати запитання
задачі;
— здатність учня планувати дії;
— здатність учня самостійно розв’язувати задачі (ступінь самостійності дитини і
міра допомоги з боку вчителя);
— здатність самостійно переключатися від однієї розумової операції до іншої, з
прямого ходу міркування до зворотного [175].
У розглянутих показниках можна умовно виділити ті, що стосуються зовнішньої та
внутрішньої структури процесу розв’язування задач. Це також знайшло
відображення в означенні поняття «уміння розв’язувати задачі», що запропоноване
Ю.М. Колягіним [241]. Він вважає: вміння розв’язувати задачі, що притаманне
деякому суб’єкту, можна розглядати як специфічне оточуюче середовище системи
(S, R), (де S — деякий суб’єкт, а R — задачна система), що здійснює суттєвий
вплив на успішність процесу розв’язування задачі і є складним комплексом.
До складу цього комплексу Ю.М. Колягін включає: 1) активно діючі математичні
знання (і відповідні їм спеціальні уміння і навички); 2) досвід у застосуванні
знань; 3) певну сукупність сформованих властивостей мислення (розумові
операції), які виявляються в процесі розв’язування задач.
Орієнтуючись на комплексний підхід у розкритті змісту поняття «уміння
розв’язувати задачі», враховуючи специфіку сюжетних задач, психологічні
особливості молодших школярів, а також зміст початкового курсу математики, В.В.
Малихіна подає «уміння розв’язувати сюжетні задачі» у вигляді комплексу дій
(компонентів), які забезпечують самостійне розв’язуванн
- Київ+380960830922