Еколого-прогнозна оцінка природно-господарської різноманітності Карпато-Подільського регіону України

Розділ 2
Прогноз як метод дослідження природно-господарської різноманітності
Прогнозування (метод, що базується на аналізі та синтезі триєдиної системи
”минуле – сьогодення – майбутнє” НПС) і прогноз (результат прогнозних
досліджень, сукупність висновків щодо варіантів майбутнього стану НПС)
виявляють внутрішній потенціал НПС, ступінь його забруднення, оцінку подальшого
зростання антропогенного навантаження [167].
В кожній дочірній науці географії прогнозування означено індивідуальними
методами та оператором дії. Але загально­прийня­тою процедурою слугує предикт
(передбачення) реальної си­туації та формування (створення) випереджаючої
інформації вірогідних і багатофакторних природних і господарських явищ,
процесів. Таким чином географічне прогнозування націлене на обґрунтування
перспек­тивного бачення розвитку природно-господарських процесів.
2.1. Історичні засади прогнозування
У ХХ столітті використання методу прогнозування в гео­графічних дослідженнях
набуває значимості та пріоритетності. Це пов’язано з швидким і багатогранним
розвитком географічної думки, виникненням нових методів і напрямів дослідження,
форму­ванням банку даних про природні та соціально-економічні власти­вості
(характеристики, ознаки) НПС. В цей час прогнозу­вання озвучується на світовому
рівні як головний метод, що зас­тав­ляє багатьох дослідників переглянути часові
ніші розвитку природи і господарства та заповнити пробіли необхідною
науково-практичною інформацією про їх особливості. Оскільки сама проце­дура
дослідження є доволі складною (особливо прогнозування природних умов), то в цей
час метод прогнозування проходить апробацію при формуванні
соціально-економічних планів, програм, що базуються переважно на статистичних
показниках. Передба­чити їх спад чи зріс набагато легше, ніж наприклад провести
цю ж процедуру для виявлення прогнозного стану властивостей геокомпонентної
структури. Тому в 60-х роках спостерігається „вибух” прогнозів
соціально-економічного спряму­ван­ня [26, 34, 169, 200, 270, 306, 486, 497].
Вони створювалися численними спе­ціальними науковими консульта­ційно-дослідними
і державними структурами. Їх кількість до початку 70-х років при­рів­нювалася
до кількох тисяч. У колишньому СРСР прогнозування проводилося шляхом створення
п’ятирічних планів розвитку народ­ного госпо­дарства та структурної організації
науково-дослідного потенціалу країни.
Основною ознакою світових прогнозних досліджень є орієнтування на замовника. У
США існувала “Комісія 2000 рік”, корпорація “Ресурси для майбутнього”; у
Франції – “Наука і життя”; у Німеччині – “Суспільство для проблем майбутнього”;
у Великобританії – корпорація “ЕРА”; Японії – дослідний інститут технології і
економіки корпорації “Номура” та інститут науки і техніки майбутнього. В нашій
країні планування і координацію прогнозних досліджень здійснювали державні
наукові центри, науково-дослідні інститути і вищі навчальні заклади.
У 1976 році була створена Наукова рада з комплексних проблем науково-технічного
і соціально-економічного прогнозу­вання, що безпосередньо діяла при Академії
наук та Державному комітеті з науки і техніки. Основним попитом користувалися
наукові доробки з визначення впливу людини на НПС і природо­охоронні питання.
Все це на всесвітньому науковому терені виділяє природоохоронний напрям як
важливий, а в методичному допомагає створити глобальні за часовим кроком
прог­нози охорони природи. Однак більшість прогнозних розробок 60–70-х років
засвідчує, що період їх дії не перевищує 2000-й рік. Тільки окремі прогнози
складені на 100 років.
Прогнозування стану НПС в західноєвропейських країнах, США, Японії пов’язане із
створенням спеціальної уніфікованої кількісної інформації (банку даних).
Значної популярності в прог­но­зуванні суспільного розвитку набули методи
анкетування та експертної оцінки. Прикладом слугує експертна оцінка прогнозу
зміни клімату до 2000 року, виконавцем якого є Національний оборонний
університет США, що одним із перших використав мето­дику екстраполяції
прогнозування стану НПС.
До початку 80-х років минулого століття вийшли у світ більше десяти варіантів
глобальних прогнозів. Значимі серед них є роботи Дж. Форрестера (“Мировая
динамика”), Д. Медоуза (“Пределы роста”), М. Месаровича та Є. Пестеля
(“Человечество у поворот­ного пункта”), А. Эррери (“Латино­американская модель
Барилоче”), А. Кайа (“Глобальные ограничения и новый взгляд на разви­тие”),
Кана (“Следующие 200 лет. Сценарий для Америки и всего мира”). В них
запропонований варіант конструктивної оцінки гло­бальних і регіональних
процесів (концепція “органічного росту”), окреслена динамічна модель виникнення
регіональних (екологічної, енергетичної, продовольчої, демографічної та ін.)
криз. Як вихід з існуючої ситуації запропонований збалансований та
диференційо­ваний шлях суспільного розвитку. Головним кон­цептуальним мо­ментом
є докази вчених про забруднення НПС, що вимагає моніто­рингу та методологічного
його вивчення. Висновки вчених зводи­лися до наступного: при умові надання
0,5–4,0 % валового націо­нального продукту для підтримки НПС в оптимальному
стані проб­лема може частково, або повністю, бути вирішеною. А їх розра­хунки
підтверджують, що це технічно врегульована проблема.
Глобальне географічне прогнозування природних і суспільних тенденцій, їх
віддалені перспективи на шквал окреслення шляхів послаблення та ліквідації,
набуло великого значення у 80-х роках. Теоретико-методологічною засадою
слугував системний аналіз ієрархічних багатоступінчастих геосистем [26, 151,
154, 169]. Кожна новостворена прогнозна модель за сту