РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ
2.1. Умови формування та склад водогосподарського комплексу
Північно-західний регіон України - це найменший за площею (40,2 тис. км2) економічний район України (6,7% загальної площі країни). На його території виділяється 4 фізико-географічні області та 17 фізико-географічних районів (рис. 2.1) [110].
Рис. 2.1. Фізико-географічні області та райони
Основним видом місцевості Турійського району є плоскохвилясті супіщані та легкосуглинисті рівнини з близьким заляганням мергелів та крейди. Значні площі займають заплавні місцевості, особливо поширені у верхів'ях Тур'ї та Стоходу, а також місцевості помірно і добре дренованих рівнин з глибоким заляганням крейди. Високе залягання крейдової поверхні обумовило формування декількох озер карстового походження та багатьох озероподібних улоговин. Середні абсолютні висоти 190-200 м. Найбільш сприятливі на Волинському Поліссі агрокліматичні умови та поширення дерново-карбонатних грунтів з високою природною родючістю обумовили активне сільськогосподарське освоєння земель району. Цуманський район займає межиріччя Стирі та Горині з абсолютними відмітками 175-180 м. У багатьох місцях мергелі та крейда виступають на денну поверхню, утворюючи невеликі масиви земель з дерново-карбонатними грунтами. Найбільш поширеними місцевостями є піщані та супіщані помірно та добре дреновані рівнини. Однак північна частина, що прилягає до широтної ділянки Стирі, дренується погано, крейда залягає тут глибоко, що обумовлює поширення плоских погано дренованих рівнин і западин з дерново-підзолистими глеєвими, лугово-болотними грунтами та торфяниками. Наявне співвідношення місцевостей району, мала потужність гумусного горизонту та малий вміст гумусу в грунтах, поширена сезонна перезволоженість грунтів менше сприяють землеробству. Значну площу займають дубово-соснові ліси високих бонітетів. Костопільський район займає межиріччя Горині та Случі й характеризується своєрідним співвідношенням місцевостей. Значне місце тут займають хвилясті і навіть горбисті добре дреновані місцевості з поверхневим заляганням крейди та дерново-карбонатними грунтами. Разом з ними поширені місцевості, помірно і слабо дренованих плоских долин та западин, а також борові та заплавні місцевості. У районі видіяються Присарненський, типово поліський, та південний, схожий багатьма рисами на Турійський район, підрайони. Ковельський район, що розташований між річками Західний Буг та Стохід, характеризується почленованим рельєфом: то поодинокі, то витягнуті у ряд горби піднімаються на 30-40 м над рівнинами та заболоченими улоговинами, що прилягають. В основі горбів, що складені валунно-гальковим та піщаним матеріалом, як правило, лежать підвищення корінних крейдових порід, які у багатьох місцях виступають на денну поверхню. Через це у районі досить багато невеликих, але глибоких, карстових озер та значні ділянки земель з дерново-карбонатними грунтами. У цілому район має досить сприятливі умови для розвитку багатогалузевого сільського господарства. На відміну від Ковельського, Маневицький район значно більш заліснений та заболочений. Причина у тому, що поряд з місцевостями кінцево-морених гряд, що домінують, широко поширені місцевості погано дренованих, часто заболочених, міжгрядових долин та улоговин. Лише поблизу річок Стир та Горинь поліпшується природне дренування території, через що зменшуються площі заболочених та лісових земель. Близьке до поверхні залягання мергельно-крейдових порід обумовлює поширення (невеликими ділянками) земель з дерново-карбонатними грунтами, а також значної кількості карстових озер, переважно невеликої площі. На території району поширені дерново-підзолисті, дернові та лугові грунти. Верхньоприп'ятський район співпадає зі смугою поширення заплав та надзаплавних терас річки Прип'ять (від Західного Бугу до Стирі). Домінуючими місцевостями є помірно та погано дреновані надзаплавно-терасові рівнини з постійно перезволоженими та заболоченими землями, що вкриті сосняком, березовими та вільховими лісами. Значно поширені борові місцевості, що є найбільш освоєні та заселені. Неширокий плоский вододіл Прип'яті та Західного Бугу краще дренований, менше заболочений та більше освоєний. У районі багато озер як карстового, так і заплавного походження. Заплави надовго вкриваються талими водами. У районі виділяються західний, Світязький, озерний, зі значними площами орних земель та луків, й східний, Любешівський, лугово-болотний. Нижньогоринський район являє собою найбільш заболочену частину не тільки Волинського, але і всього Українського Полісся. Тут поширені не лише гіпновоосокові, але і сфагнові, верхові болота. Зустрічаються болотні масиви. Більша частина вкрита заболоченими, переважно сосновими, лісами. Це найменш заселений район, агрокліматичні умови якого є найбільш суворими та несприятливими на Волинському Поліссі. Головною особливістю Рокитнівського району є порівняно високе залягання кристалічних порід, багаточисельні виходи їх на поверхню і малопотужна товща осадочних відкладів. Поверхня кристалічних порід сягає 160-180 м абсолютної висоти. Річки Ствига, Льва, що беруть початок в межах району, та річка Бобер, що захоплює район своєю верхнею течією, порівняно слабо дренують поверхню. Для району характерне сполучення двох основних типів місцевості - денудаційної горбистої рівнини з дерново-слабопідзолистими щебнєватими грунтами та зандрової рівнини з дерново-слабопідзолистими піщаними грунтами та лісами борового і суборового типу. Меншу роль відіграє надзаплавно-терасовий піщано-горбистий тип місцевості з дерново-слабопідзолистими грунтами та боровими лісами і заплавний лугово-болотний тип місцевості. Між горбами та височинними грядами зустрічаються заболочені пониження. Велике заболочене пониження простягається між денудаційними грядами у межиріччі Бобра і Льви у південній частині району. Це низинне осоково-гипнове бол