РОЗДІЛ 2
РЕФОРМУВАННЯ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ
НАРОДНОЇ ОСВІТИ КРИМСЬКИХ ТАТАР
2.1. Встановлення радянської влади і проблема поширення освіти серед кримських
татар
Перед тим, як розпочати розгляд поставленої проблеми, для повного розуміння
сутності процесів, що відбувалися, необхідно звернутися, так би мовити до основ
та ідеологічних засад що передували політиці коренізації та в подальшому
заклали її базу. Такими основами у цьому випадку є, в першу чергу програмні
документи більшовицької партії та особисто її керівника В.І. Леніна. Як відомо,
він уважав, що остаточне вирішення національного питання в Росії можливе лише
за умов перемоги пролетарської революції. На етапі підготовки до неї
пролетаріат має використовувати національно-визвольні рухи для зміцнення своїх
позицій. З цією метою в якості антитези гаслу “національної культури”
пролетарська партія висуває гасло “інтернаціональної культури демократизму і
всесвітнього робітничого руху” [422, с. 494]. Л.Д. Якубова справедливо
вказувала на таку точку зору В.І. Леніна, що “асиміляція становить “один з
найбільших рушіїв, що перетворюють капіталізм на соціалізм”, вона втрачає
негативний зміст, якщо виключити всяке насильство, всяку нерівноправність”. І
далі: “Хто не загруз в націоналістичних передсудах, той не може не бачити в ...
процесі асиміляції націй капіталізмом величезного історичного прогресу,
руйнування національної зашкарублості різних ведмежих закутків... Пролетаріат
вітає всяку асиміляцію, але, прагнучи єднання всесвітнього пролетарського руху
та злиття національних культур, партія закликає терпимо ставитися до питання
про мову пропаганди і враховувати “місцеві національні частковості” в цій
пропаганді. Теорія національно-культурної автономії є синонімом “реакційного
національного міщанства”. Освіта має бути монополією держави [Цит.: 317, с. 328
– 329]”.
Що ж стосується політики коренізації, то вона стала однією зі складових системи
економічних, політичних і культурних заходів початку 1920-х рр., які
забезпечили відносну стабілізацію більшовицького режиму і тогочасного
суспільства. Як вважають сучасні дослідники цієї проблеми, коренізація,
незважаючи на намагання затиснути її в рамки мовно-культурної політики, набула
характеру структурної соціально-культурної політики, через те, що вона вплинула
не тільки на освітньо-культурну галузь, але й на кадровий склад
радянсько-партійних органів, пришвидшила процеси стратифікації низки етносів і
сприяла їхній інтеграції в суспільно-політичне життя країни [317, с. 330].
Підсумовуючи надбання сучасної історіографії, варто визнати такі особливості
коренізаціі у Кримській АРСР:
говорячи про татаризацію, слід пам’ятати, що вона об’єднала два історичних
явища – власне «політику татаризації», ініційовану верхівкою РКП(б) і
призначену для зміцнення суспільно-політичних позицій останньої, та природний
об’єктивний процес так званого «національно-культурного відродження» кримських
татар, що фактично змусив більшовиків запровадити апаратну версію політики;
проголошення татаризації не означало надання кримськотатарському народові права
самостійності у визначенні напрямків і заходів етнокультурного розвитку
суспільства;
лише РКП(б) була генератором більшовицької версії татаризації і прагнула
обмежити її мовною сферою, до розширення сфери вживання національних мов
намагалися звести й вирішення національного питання в цілому;
існування культур, національних за формою, соціалістичних за містом
припускалося лише на час перехідного періоду та побудови соціалізму;
кінцевою метою культурного розвитку народів СРСР, в тому числі й
кримськотатарського, вважалося злиття націй і створення пролетарської
культури.
Коренізація в Криму стала засобом і одним із шляхів культурної трансформації
кримськотатарського суспільства, внутрішня ж сутність цієї трансформації та її
зміст визначалися заходами так званої «культурної революції», яка мала на
руїнах поваленого більшовиками світу збудувати нове суспільство. Передбачалося,
що «культурна революція» невпізнано змінить суспільство шляхом низки заходів,
як то: демократизація освіти; вилучення школи з-під впливу духівництва,
створення загальнодоступної світської трудової школи; знищення монополії вищих
соціальних верств на освіту і розвиток науки, прискорення підготовки, за
виразом М.Бухаріна, «штампування» кадрів нової радянської інтелігенції,
«натренованої ідеологічно на визначений зразок» [396, с. 108] і спроможної
нейтралізувати вплив старої інтелігенції на суспільство; знищення
патріархальної сім’ї та залишків патріархально-родових взаємин в окремих
етнічних громадах і заміна їх взаєминами максимально відчуженої від родинних
цінностей особистості з державою; усуспільнення особистого життя громадян і
створення спільності свідомих будівничих соціалізму; руйнування традиційних
форм суспільно-культурної організації, зокрема, общин і суспільної єдності
етнічних громад. Таким чином, лише спираючись на ідеологічні постулати
більшовиків, і знаючи остаточну мету і завдання політики коренізації можна
логічно та послідовно досліджувати процес формування і трансформації системи
просвітництва кримськотатарського народу в 1920 – 1930-х роках.
Із завершенням основних етапів громадянської війни й остаточним установленням
на Кримському півострові в 1920 р. радянської влади починається новий період в
історії розвитку кримської й, у тому числі, кримськотатарської народної освіти.
Тривалі роки революції, війни й інтервенцій завдали величезної шкоди не тільки
заводам і підприємствам Криму, сільському господарству, але й зруйнували
с
- Київ+380960830922