РОЗДІЛ 2
СТАН ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
ТА НЕОБХІДНІСТЬ ФОРМУВАННЯ КООПЕРАТИВІВ
ПРИ СІЛЬСЬКИХ ГРОМАДАХ
2.1.Стан економічного розвитку особистих селянських господарств як передумова їх кооперації
За роки реформ в аграрному секторі економіки України відбулися докорінні зрушення як у відносинах власності, так і формах господарювання. Внаслідок цих перетворень змінилась роль особистих селянських господарств (далі - ОСГ). В умовах економічної нестабільності вони набули непересічного економічного та соціального значення, оскільки являють собою найважливішу складову укладу життя селян, спосіб їх зайнятості, основне джерело формування сімейного бюджету та підтримки продовольчої безпеки в Україні. Водночас власники особистих селянських господарств ще й досі діють неорганізовано і господарюють розрізнено, внаслідок чого їх виробництво є малоефективним. У цьому контексті важливим є дослідження економічної діяльності господарств населення з метою виявлення проблем їх функціонування та обґрунтування необхідності об'єднання в кооперативи при сільських громадах.
Місце і значення ОСГ розглядались у наукових працях відомих економістів-аграрників: П. Макаренка, М. Маліка, Л. Мельника, В. Месель-Веселяка, О. Онищенка, І. Прокопи, В. Терещенка, Л. Шепотько, О. Шпичака та ін. Аналіз проведених досліджень свідчить, що у сучасних вітчизняних дослідженнях не існує спільної думки щодо визначення соціально-економічної місії особистих селянських господарств, особливо на більш віддалену перспективу.
Одна точка зору полягає в тому, що ОСГ є перспективною формою господарювання, здатною гарантувати продовольчу безпеку України та забезпечити сільських жителів роботою. Головними складовими успіху особистих селянських господарств, на думку цих дослідників, є висока персональна мотивація праці, здатність відносно швидко адаптуватися до змін зовнішнього середовища, особливо в перехідний період, вирощувати якісну продукцію як для самозабезпечення, так і для потреб ринку тощо [68, с. 108; 114, с. 50; 155, с. 47; 202, с. 34; 84, с. 23].
Інша позиція є протилежною і зводиться до того, що не варто визначати ОСГ стратегічною формою господарювання, оскільки їй властиві самоексплуатація та можливість існування навіть при збитковості виробництва, напружений режим роботи, натуральний спосіб виробництва. Крім того, перспектива вступу України до Світової організації торгівлі підвищує вимоги до якості аграрної продукції. Отже, продукція, яка виробляється в цих господарствах, також має відповідати міжнародним стандартам. ОСГ не можуть вважатися серйозними конкурентами на ринку, оскільки, вирощуючи продукцію, селянин не прагне задовольнити вимоги споживача. Основна його мета - задоволення власних потреб у харчуванні, кормах, насінні, садивному матеріалі тощо. Тому дана форма господарювання не може бути базовою для виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, запровадження організаційних, технологічних та маркетингових інновацій, розвитку підприємництва [112; 119, с. 67-76].
Об'єднує ці дві точки зору, третій підхід, який розглядає зростання ролі ОСГ в сучасних умовах як тимчасове явище, що є наслідком кризи, в якій опинився аграрний сектор. Подальші перспективи їх розвитку вони пов'язують із створенням дрібних бізнесових структур шляхом трансформації ОСГ у господарства фермерського типу та посиленням інтеграційних процесів між ОСГ [46, с. 184; 82, с. 119-127, 108, с. 57-69]. Тому з метою виявлення сильних сторін ОСГ, що могли б стати основою для цих процесів, та водночас з'ясування проблем, що перешкоджають подальшому розвитку особистих селянських господарств вбачається за доцільне здійснити відповідне дослідження на прикладі Північно-Західного регіону.
У відповідності до чинного законодавства, особисті селянські господарства є формою ведення сільськогосподарського виробництва, заснованою на використанні особистої праці селянина і членів його сім'ї з метою задоволення власних потреб в продовольстві і реалізації частини сільськогосподарської продукції [130, ст. 1]. У сучасних умовах ОСГ складають невід'ємну частину аграрної економіки та є важливим чинником соціальної захищеності сільського населення, формування його доходів.
За останні п'ять років обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах Північно-Західного регіону збільшились, в т. ч. у Житомирській області - на 17,9 %, у Волинській та Рівненькій областях - на 12,8 % та 22,3 % відповідно (табл. 2.1). Спостерігається тенденція щодо збільшення розмірів землеволодіння та землекористування ОСГ регіону (порівняно з 2000 р. майже вдвічі).
Дослідження показали, що частка особистих селянських господарств у загальному виробництві валової продукції залишається високою - в Житомирській області понад - 70,0 %, у Волинській та Рівненській областях - 80,7 % та 82,2 % відповідно. При цьому у валовому виробництві ОСГ переважає продукція тваринництва. Водночас зростання обсягів виробництва продукції рослинництва відбувається переважно за рахунок екстенсивного чинника - розширення посівних площ сільськогосподарських культур.
Таблиця 2.1
Динаміка розвитку особистих селянських господарствах
Північно-Західного регіону України
ПоказникРік2004 р. до 2000 р., (+,-)20002001200220032004Житомирська областьКількість особистих селянських господарств, тис. од.320,0323,1335,4340,0347,0+27,0Площа с.-г. угідь, тис. га316,9352,8434,9598,0640,3+323,4Виробництво валової продукції с.-г. (в порівняних цінах 2000 р.), млн. грн.1390,81254,51358,71513,21639,2+248,4Частка ОСГ у валовій продукції с.-г. області, %67,164,467,375,373,0+5,9в т. ч. продукція рослинництва64,159,864,174,169,1+5,0продукція тваринництва71,469,671,046,678,3+6,9Волинська областьКількість особистих селянських господарств, тис. од.151,5153,7158,6167,9172,8+21,3Площа с.-г. угідь, тис. га355,6390,4450,5556,6608,9+253,3Виро